Jaufenpass, з півдня

May 12th, 2017 @ 9:03

Jaufenpass. Другий перевал (хоча, якщо подивитися на речі під правильним кутом зору, перевал якраз перший; Россфельд, все ж таки, — панорамна дорога) у моїй любительській велокар’єрі.

Близько 1700 м набору висоти за неповних 20 км (якщо не забути натиснути “старт” біля першого щита), середній градієнт ~7% та лише 12 “шпильок”. З боку Штерцінга (Sterzing), до речі, набору менше. Хоча й дорога гірше, тому куди краще спускатися — питання вельми інтимне…

IMG_20170430_125819

Тут і надалі використані фотографії, зроблені Юльцею, зі зрозумілих причин.

Трошки кумедно, але я не те, щоби не планував цей перевал їхати, а й взагалі за два дні до цієї поїздки не знав про його існування. Допомогла поповнити знання спец-виставка “На перевал, готові, марш!” (Auf die Pässe, Fertig, Los!) в Турізеумі (туристичний музей в Мерано). Суть виставки полягала в розповіді про минуле деяких відомих перевалів, їх значення для розвитку туризму в регіоні і таке інше. Можливо, я повернуся до цієї теми, дуже багато цікавого.

Отже, ціла серія випадковостей (відпустка в Італії замість запланованої Хорватії, постійні втечі від дощового фронту, який заливав пів-Європи і так далі, аж до відвідання Турізеума) спровокували не лише знання про перевал, але й швидке припасування планів у вигляді “воно й так дорогою домів, то ж як погода дозволить, поїду”. Погода дозволила, пропонуючи комфортні +12..+15°C на підйом і давши моцного копняка з +4°C на спуску. Хто не в курсі: дві куртки не допомагають, пальці в рукавичках змерзають геть начисто і гальмів майже не відчуваєш.

IMG_20170430_113021

Мабуть, воно так на всіх перевалах: на початках нічого не вражає. Крім усвідомлення об’єму страждань попереду, ггг. Пригадую, що Майк (The Col Collective) говорить про це доволі періодично: перші кілька кілометрів крутиш собі, споглядаючи, в основному, ліс. Хоча є й виключення: власне, з моїх спогадів, північна сторона панорамної дороги Гросгльокнер (Großglockner Hochalpenstraße) в Австрії якраз майже не має тої ділянки лісу, також обговорюваний сьогодні Яуфенпас має ліс доволі довго з північного боку. А ще трошки не віриться, що он-ті гори, такі далекі й високі, скоро будуть на рівні очей.

IMG_20170430_115823

IMG_20170430_113229

IMG_20170430_125822

Метр за метром крутимо вгору, постійно крутячи в голові одні й ті ж думки: пити завчасно, не перетискати, подумати, коли з’їсти “дозаправку”, розстібнути джерсі, бо гаряче, застібнути, бо виїхав з лісу і починається вітерець… Цікаво, що притому залишається купа часу на емоції від споглядання пейзажів та відносно механічні дії типу об’їзду недоліків дорожнього покриття. Нарешті, якщо впертися крутити вгору без зупинок (навіщо?), більш-менш пологі ділянки спонукають дістати гель чи батончик з кишеньки і з’їсти, не виносячи пульс в якісь захмарні зони, збиваючи дихання жуванням та питтям…

IMG_20170430_131603_1

Ось так, починаючи писати, думаєш, що напишу ще те, це і ось те, цілий роман получиться, треба буде скоротити. А в кінці виходить, що насправді вся розповідь про те, що крутиш собі та й крутиш, милуєшся краєвидами, а там, нагорі, просто не віриться, що то вже верх. Можливо, далося взнаки, що проїхані мною на даний час дороги не є вельми популярні, тому знак про вершок доволі несподівано з’являється, без купи автомобілів, мотоциклістів та сувенірних магазинів, як на тому ж Стельвіо. Стоїш ото біля того знаку і думаєш, чи то вже все. Звісно, спуск ще попереду. Але підйом вже минув.

IMG_20170430_112222

До наступних перевалів! Легких ніг…

IMG_20170430_132201_1

Записано в: Потік свідомості, Роверове 2 коментарів Мітки: , , , , , ,
  • Мужик! Знатно нарощуєш перепади.

    В мене ще наступає такий момент вкручування чи бігу коли риганина відбирає всі сили і ти вже не здатен споглядати краєвиди – тільки дорогу попереду

    • Тут взагалі на рівні випадковості получилося. Я навіть тольком не подивився, скільки кілометрів підйом і який набір, тому крутив навмання і знак перевалу справді став несподіванкою.

      А оцей капець (здається, в англомовних джерелах тому поняттю відповідає hitting the wall or bonking), мабуть, у всіх наступає раніше чи пізніше. Причому пізніше навіть безальтернативно (якщо не додаєш енергії чимось, але й тому наступає кінець, бо огранізм не здатен так швидко засвоювати). Тому цілий час всюди пишуть оте знамените англомовне “Pace yourself”. Справді, на початках думаєш вкрутити посильніше, а потім “вмираєш”…

Працює на Wordpress.
© 2008-2016 Alex Nedovizii.