Моє перше знайомство з імпульсним світлом відбулося вельми давно і, як багато чого технічного у світі фотографії, завдяки Олексію. Власне, то було в 2009-у; я тоді влаштувався на роботі (попередні роки не були стабільними), перші синдроми шила в дупі “явсеперефотографую” вже теж минули, ЖЖ ще був живий і я почитував (вгадайте з чиєї рекомендації) 80/20 Фото.
На рік пізніше ми пішли разом в арендовану студію, де я отримав портрет, що простояв в мене на офіційних фотографіях раптом аж до учора. 8 років — непоганий термін, щоправда, лякало те, що за той час я дещо змінився.
Думаю, всі вже зрозуміли, що мають справу з неспішним хлопом, але хто ще на іншій хвилі — від листопада 2016 року в мене є нагадувалка "зробити нове фото пристойного (офіційнішого) вигляду". Ото вчора нарешті відмітив, як зроблене…
Здобутків фотографічного плану тут для мене насправді два. Перший — то справді автопортрет. Камера, світло — все кероване самостійно. Друге — то автопортрет з додатковим імпульсним світлом. Фотоаматорам: ключове слово strobism. Виносний спалах ліворуч, світло 45°/45°, біла 120 см парасолька на просвіт. Нічого надзвичайного, але мене поперло. Фото на профіль я таки зробив окремо, а це вже було наприкінці експериментів. Бажаючим і собі спробувати — підручник для починаючих Lighting 101 на strobist.com зробив вже не одну людину щасливою ;)
|
Давно вже не знімаючи на плівку та не отримуючи плівкові скани, я встиг начисто забути,
що таке "забирання порохів на фото". Аж ось смикнуло зробити автопортрет в чорній сорочці…
|
Сьогодні на мордокнижечці вичитав, що рідка дієта є найзручнішою: після 4-го келиха вина вже до дупи, наскільки ти товстий. Мабуть, французи знають в тому толк, як ніхто інший…
|
Вочевидь, я не приділив належної уваги Берну та, зокрема, його фонтанам, об’ївшись фондю акурат перед тим… вважатиму це адекватним приводом повернутися, а у винуватці запишу крім фондю хмарну погоду.
Отже, фонтани та джерела Берну (тут і надалі посилання на німецькомовні джерела).
Перші фонтани (чи краще сказати колодязі?) існували в Берні ще в ХІІІ ст., причому відомі були як природні джерела, так і приватні цистерни, а також колодязі, які вимагали додаткових зусиль для підняття води на поверхню. Природніх джерел, які «постачали» воду постійно, станом на кінець XIV ст. було відомо п’ять; одне з них збереглося й досі, на Brunngasse.
Аж до XVI ст. ці фонтани-джерела були виключно дерев’яними. Перший кам’яний фонтан з’явився в 1520 році; пізніше, в 1542-1546 рр. наявні дерев’яні фонтани були перебудовані в кам’яні, декоровані здебільшого фігурами майстра з Фрайбурга на ім’я Ганс Ґінг (Hans Gieng). Тоді ж з’вилася посада «майстра фонтанів» (Brunnenmeister).
В ХІХ ст. фонтани розглядалися, як перешкода руху транспорту, що призвело до часткового їх (фонтанів) переміщення. Тоді ж їх утриманню приділялося мало компетентної уваги, що призвело до ремонтів з використанням малопридатних матеріалів, як-то свинцю та цементу.
В 1896 р. майстер-чоботяр (Schuhmachermeister) Гайнріх Філіпп Льош (Heinrich Philipp Lösch) віддав свій статок на утримання Бернських фонтанів, що уможливило їх реставрацію в 1925 р.
Фонтан Захисника походить з «першого покоління» кам’яних фонтанів, тих, що з’явилися в 1542-1546 рр. Зображена фігура є прапороносцем, який тримає в правій руці прапор товариства Мушкетерів-захисників (що припинило своє існування в 1799), а в лівій — меч. З-поміж його ніг визирає ведмеженя, що тримає в лапах мисливську рушницю. Фонтан переносили кілька разів; в 1890, потім в 1939 (ще й розвернули на 180°). Востаннє фонтан «посували» в 2013, сильно пошкодивши фігуру. Втім, після реставрації, в 2014 р. 471-річна фігура повернулася на своє місце.
Мушу зазначити, що я глибоко вражений: був впевнений, що на разі на вулицях знаходяться копії.
|
В Берні ми випадково здибали виставку скульптур, присвячених сенбернарам. Вона відбувалася з 1 липня до 30 вересня, відтак в серпні ми попали акурат на середину. Відверто кажучи, я геть не замислювався, що то — подія тимчасова, інакше познимкував би їх окремо, а так ми лише зробили пару фотографій — і ті “з собою”.
Шкода, звісно, що не склалося подивитися їх більше. Навіть подумати не міг (а скульптур було близько ста). Навіть програма на телефон пропонувалася, яка показувала, де «сидять» песики. Звичайно, як годиться в таких випадках, вони були розмальовані рядом митців, деякі — гарніше, деякі — простіше, кожному своє.
Фото © Юля
Більше інформації — на офіційному сайті BernARTiner, інформацію про це знайдено в місцевій пресі (The Local).
|
Якось ці два кадри склалися мені докупи одразу під час прогулянки навколо вежі…
 
Швейцарія, Берн. Серпень 2017.
|
