Вугликові 6000/55 з моїх 20000/115

May 11th, 2018 @ 14:34

Мотивація шосе © 2018 Alex NedoviziiВуглик дивиться на Альпи

Один мій колега каже, що коли він бачить гори, підсвідомо вкручує до таких швидкостей, що м’язи «горять». Я його розумію…

6000 шосейних кілометрів за плечима – за цей час важко не полюбити шосе. Для мого характеру реактивний набір швидкості шосером має дещо наркотичну дію. Шосе – це коли вітер у вухах, а Garmin Varia (радар, який повідомляє про машини за спиною) – незайва приблуда, коли здається, що ледве плетешся (а це ледве – насправді ледве, хто то бачив по рівному 30-35 км/год повзти) і коли думаєш, чи ще тиснути гальма на спуску, шукаючи баланс між почуттям контактного сідла (© Браммс) та межею можливостей 25-мм ґуми…

Шосе і гори чудово поєднуються. Так, звісно, моє місце проживання має переваги. І 55 км кумулятивного набору висоти за трошки більше, ніж 2 роки, тому в підтвердження. Хоча не такі переваги, як в Борміо, Гайлігенблюті чи, приміром, Авіньйоні ;) (примітка для тих, хто не знає: поруч зі згаданими містами знаходяться такі місця велопаломництва, як Passo dello Stelvio / Passo di Gavia, Großglockner Hochalpenstraße та Mont Ventoux відповідно). Але ж свиня всюди бруд знайде – так і з шосером завжди знайдуться варіанти поригати вгору, навіть якщо то буде 5 разів підряд, та й з вітерцем вальнути донизу і частина життя плавно перетече в медитацію між звивинами керма, крутінням педалей і все того ж пошуку межі можливостей вузенької ґуми.

Таке…

Записано в: Потік свідомості, Роверове Немає коментарів Мітки: , , ,
Працює на Wordpress.
© 2008-2016 Alex Nedovizii.