Архів категорії «Потік свідомості»

Післямарафонний вінегрет думок

October 14th, 2018 @ 19:33

Епіграфом до цієї нотатки мав би бути анекдот про ворону, що летіла з лебедями в далекі краї, птаху сильну, горду і сміливу. Але не буде.

Сьогодні мені вдався великий крок в спортивному житті офісного працівника: пробіг свій перший марафон. Повну дистанцію. І, позаяк зараз добре не буде, добре було вчора, вирішив ще й думки понаписувати, що в голову приходило. Ці думки будуть неструктуровані, просто всіляке різне.

…перші 30 кілометрів люди зазвичай говорять. Потім говорять дуже мало і, в основному, щось типу “не вмирай прямо тут, лишилося Х кілометрів”. Усвідомлення часу Y для подолання цих Х кілометрів з кореляцією на поточний стан організму ентузіазму особисто мені не надто додає.

…багато чого “виїжджається” на ендорфінах. В нормальному стані, страждаючи після 35 км (які мені особисто попалися на ненависну частину Мюнхенського марафону - музейний квартал) я би просто забив на біганину і пішов домів пити пиво. Але тут “ми ж за це заплатили”. Страждаєш, біжиш. Чи то пак, намагаєшся бігти.

Трохи серйозніше, але мій улюблений контроль швидкості за каденсом (частота, кількість кроків на хвилину) після 30 км особисто для мене працював вже фігово: ноги втомлюються, крок скорочується і ті ж кроки на хвилину вже не приносять бажаний темп. Збільшувати каденс теж не дуже получається: пульс натякає, що це не найкраща затія. Ноги теж не в захваті.

Ейфорія від підтримки, коли прийде хтось з друзів (Андрій, Настя!) перекриває будь-які страждання ще за 100 метрів до місця зустрічі. А якщо то перед фінішом - донавалюється (якщо це можна так назвати, гхм) вже просто на автоматі. 

Усвідомлення фінішу доганяється пізніше. Набагааато пізніше, навіть після мімімідальки. То було змагання з самим собою. Воно геть інакше.

Загальна атмосфера події з постійною підтримкою глядачів (ну й нехай, що не свої - свої все одно потім прийшли, хоч і не домовлялися) дуже суне вперед. Посміхаєшся, піт тече, висихає на губах, тобою можна зализувати текілу, але пре.

І вже потім, лише потім, виповзаючи з ванни вдома, можна закричати “Господар (тренінг план) подарував Доббі шкарпетку! Доббі вільний!”. Доббі вільний… до наступної ідеї “чи не взяти участь в он тій події…”.

Filed under: Потік свідомості | Comment (0) Article tags: , ,

KISS

October 1st, 2018 @ 22:04

Keep it simple, stupid…
…або як все на світі можна спростити.

Пару років тому (вже казав, але нехай) прикупив за 25 ойро на ібеї старий велик, для поїзденьок по місту. Бо ж й свого шкода, і хороша ґума вартує відчутно, і обслуговувати треба, і … Внутрішній перфекціоніст не погодився на вбиті колеса. Та й, відверто кажучи, бавитися зі старою трансмісією теж було нуль бажання. “И тут Остапа понесло“…

Певний час проект був законсервований, заважав, стоячи в куті. Цьогоріч мене відвідала муза, з’явилося переднє колесо з динамовтулкою (шини-то були, чого добру пропадати?), та, оскільки апетит приходить під час їжі, далі понеслося з заднім колом: спочатку була думка зібрати фікс, потім – синглспід (коліна ж бо не залізні), а тоді я набрів на мрію лінтяя: Sram Automatix. 2-швидкісна втулка з автоматичним перемиканням передач – о-о-о! Паралельно виявилося, що рульова теж відійшла в інакший світ, ну та нехай, чим далі в ліс – тим …

Проміжна версія (beta 3 згідно внутрішнього маркування) обзавелась відсутністю трансмісії, кермом-бараном та переднім (поки що лише ним) гальмом. Та болотниками.

Сьогоднішній тест показав всю красу та гармонію ровера з відсутніми перемикачами. Крути і їдь. Все. Ще треба час від часу покручувати кермом та гальмувати. Але загалом – просто крутиш і їдеш. Боюся лише, що так докручуся до оспіваного Шелдоном Брауном глухаря…

20180929_215457
Filed under: Потік свідомості, Роверове | Comment (0) Article tags: ,

Вугликові 6000/55 з моїх 20000/115

May 11th, 2018 @ 14:34

Мотивація шосе © 2018 Alex NedoviziiВуглик дивиться на Альпи

Один мій колега каже, що коли він бачить гори, підсвідомо вкручує до таких швидкостей, що м’язи «горять». Я його розумію…

6000 шосейних кілометрів за плечима – за цей час важко не полюбити шосе. Для мого характеру реактивний набір швидкості шосером має дещо наркотичну дію. Шосе – це коли вітер у вухах, а Garmin Varia (радар, який повідомляє про машини за спиною) – незайва приблуда, коли здається, що ледве плетешся (а це ледве – насправді ледве, хто то бачив по рівному 30-35 км/год повзти) і коли думаєш, чи ще тиснути гальма на спуску, шукаючи баланс між почуттям контактного сідла (© Браммс) та межею можливостей 25-мм ґуми…

Шосе і гори чудово поєднуються. Так, звісно, моє місце проживання має переваги. І 55 км кумулятивного набору висоти за трошки більше, ніж 2 роки, тому в підтвердження. Хоча не такі переваги, як в Борміо, Гайлігенблюті чи, приміром, Авіньйоні ;) (примітка для тих, хто не знає: поруч зі згаданими містами знаходяться такі місця велопаломництва, як Passo dello Stelvio / Passo di Gavia, Großglockner Hochalpenstraße та Mont Ventoux відповідно). Але ж свиня всюди бруд знайде – так і з шосером завжди знайдуться варіанти поригати вгору, навіть якщо то буде 5 разів підряд, та й з вітерцем вальнути донизу і частина життя плавно перетече в медитацію між звивинами керма, крутінням педалей і все того ж пошуку межі можливостей вузенької ґуми.

Таке…

Filed under: Потік свідомості, Роверове | Comment (0) Article tags: , , ,

Фототехнічне

February 1st, 2018 @ 21:29

Згадав (як не дивно, вчасно), що здмухуючи порохи з матриці грушею, варто фотоапарат тримати байонетом донизу, позаяк клята сила тяжіння не поверне автоматично порохи на матрицю. Помагає…

А ще цілих дві матриці почистив. На що пішло всього лише 0.5 л пива. Ну не молодець?

Filed under: Потік свідомості | Comments (2) Article tags: ,

Про пил на фото

January 25th, 2018 @ 21:40

Давно вже не знімаючи на плівку та не отримуючи плівкові скани, я встиг начисто забути,
що таке "забирання порохів на фото". Аж ось смикнуло зробити автопортрет в чорній сорочці…

Filed under: Потік свідомості | Comment (0) Article tags: , ,

Українська та macOS High Sierra

November 7th, 2017 @ 21:34

Доволі випадково знайшов рецепт боротьби із забудькуватістю останньої OS від Apple стосовно окремих розкладок клавіатур. Виглядає воно так: поклавши традиційно .keylayout
та .icns в /Library/Keyboard Preferences, після перезавантаження системи файли зникають, розкладка, відповідно, «забувається».

Рецепт лікування геть простий: розкладку слід упакувати в пакунок (bundle), після чого все стає на свої місця: доступна глобально і переживає перезавантаження.

Ото нашвидкуруч перепакував роботу Андрія та поклав на GitHub, паралельно написавши йому, аби не присвоювати собі заслуги. Якщо хтось лінується, качайте.

P.s.: ноги ростуть з “Українська розкладка клавіатури з символами Unicode для систем Unix (X.org), Mac OS X та Windows XP/Vista/7“.

Filed under: Потік свідомості | Comment (0) Article tags: , ,

День оленя

October 2nd, 2017 @ 9:30

…не варто забувати вдома домкрат, не помічаючи бордюра, який може зробити дірку в колесі.

Насправді це так просто. Сонце світить в очі, поворот ліворуч, не помітив бордюра і трошки перетиснув акселератор – бумц-пфффффффф приїхали. Аварійка, зупинка, гордо чимчикую до багажника і розумію, що домкрат, який був в комплекті з машиною, зламався давним-давно (хм, здається, його мали полагодити), а «великий» просто лежить вдома. Ех…

Сідаю на місце водія, плюю на вже вбиту шину (пробита боковина, то вже все), здаю кілька метрів назад, дістаю телефон…

ADAC Pannenhilfe востаннє оновлена для iOS 8 і відноситься до тих програм, які потрібні раз в рік або рідше, але коли потрібні… дані мого місця знаходження передаються в німецький автоклуб автоматично, разом з іменем та номером картки члена клубу, їх вже не треба називати оператору під час дзвінка. Уточняють марку машини та поломку, чи є «запаска». Диспетчер каже, що машина допомоги буде протягом години, водій подзвонить протягом 10-15 хвилин. На годиннику 8:06. О 8:09 поступає дзвінок: «ADAC, буду біля Вас протягом 10 хвилин». 8:15: перед моєю машиною зупиняється Ford S-Max «жовтий янгол». Задні сидіння в машині відсутні, на їх місці, включаючи весь об’єм багажника, розташовується купа всього, включаючи компресор, акумулятори «стартової допомоги» та купу іншої техніки. 8:21 – я їду, «підписавши» документ на екрані планшета Toughbook в автомобілі допомоги, потиснувши руку водію-механіку та забравши роздруківку з характером робіт та нагадуванням підтягнути болти кріплення колеса через 50 км.

Час на подолання проблеми – до 20 хвилин. Згрубша, мене влаштовувала навіть анонсована година. Ціна спокою – 110 євро на рік на сім’ю, покриття – вся Європа. Спасибі, ADAC :)

ADAC Pannenhilfe © 2017 Alex Nedovizii

Filed under: Потік свідомості | Comment (1) Article tags: , ,
Працює на Wordpress.
© 2008-2016 Alex Nedovizii.