Дуже цікаві враження після цифрової дзеркалки з моментальним (хоча й проміжним) результатом, зумом і т.ін. погуляти містом з плівковою камерою та фікс-фокальним об’єктивом, “зумити ногами”, чекати результат проявки плівки …
Взагалі, Мюнхен став мені в міру фотогенічним роки через 4 після переїзду. Це й не дивно, бо центральна частина була фактично знищена, знимкувати Ратушу – якось попсово (та й мобілкою вже пуцьнув, досить), а решта архітектури, скажімо так, не надто догоджає моїм вподобанням. Втім, якщо примружити очі та на мить забути, де ж ми все ж таки знаходимося, цікавіші види не змушують себе довго чекати…
Nikon F65, Nikkor AF-D 50/1.4, Ilford HP5+
|
Озеро Айб (Eibsee), мабуть, є одним з найпопулярніших озер неподалік Гарміш-Партенкірхена і не в останню чергу завдячує цьому своїй гарній доріжці навколо озера, прохідній навіть взимку. Ось і ми давніше перегулялися — причому навіть не просто пішки, а ще й з дитячим візком-всюдиходом та, звісно, фотоапаратом … :)
|
Найцікавіше у Франкфурті — спостерігати сусідство хмарочосів з частиною історичної забудови, яка незрозуміло яким дивом збереглася. Але й задирати голову догори — теж невимовно круто.
|
Друге фото з 10, що мають бути за 10 днів. Ура, вже 20%! :)
Цього разу в кадрі околиці перевалу Стельвіо. Що ще сказати? Мабуть, оця сувора краса гір, — то основна причина, з якої я їду в гори. І тиша.
 В околицях перевалу Стельвіо, Італія, 2016.
|
Нарешті зібрався з думками щодо забави “10 фото за 10 днів”, до якої мене Олексій запросив. Кумедно, але за часів карантину та 100% “домашнього офісу” вкрай рідко доходять руки до власного комп’ютера — нема ні часу (кумедно, правда?), ні бажання.
Цим фото відкрию таку міні-серію. Сподіваюся, мене “вистарчить” на 10 днів (і це теж кумедно, бо колись вистарчило десь на 200 днів “одне фото на день”, але його треба було зняти лише і більшість з них так і лишилася в архіві, тьху-тьху).
В кадрі парк “Піскові озера” (також відомий як “Алтайські озера”) — біля якого я прожив 33 роки і не один рік ходив на роботу. Таке світло бачив не раз, але зазнимкувати вдалося лише раз і більше ніколи не наблизився навіть близько.
Ромку, рийся в архіві ;)
 Парк Піскові (Алтайські) озера, Львів, Україна. Жовтень 2009. А за тиждень стало так:
|
Мені колись перло написати про Високий Пайсенберг, але, навіть не шукаючи, готовий зізнатися, що забив або забув. Втім…
Сама місцина є знаковою як для любителів споглядання гір, так і для шосейних роверистів, — то, мабуть, єдиний горб на теренах Баварії з більш-менш цікавим по протяжності підйомом (перевальчик біля Кохеля по-перше мацьопкий, по-друге, там завжди забагато транспорту). З горба є чудовий вид на Альпи, від Альгоя до Карвенделя, для бажаючих погамцяти — хороший ресторан. І так, тут теж люблять бувати моторизовані, але, позаяк дорога не веде нікуди, їх як-не-як менше.
В кадрі ресторн Bayerischer Rigi (рекомендую, повільно, але смачно — та й вид…), церква Вознесіння Марії та метеостанція Deutsche Wetterdienst (найстаріша метеостанція в світі з неперервною історією).
|
Давно то було, 2003-й рік. Я тоді лише прийшов працювати на Фокстрот і офіс Юг-Контракту, які торгували фототехнікою, був в тому ж приміщенні. Тоді й почав вдумливо фотографувати, але чим та як — питання десяте… Nikon F65 був на той момент недосяжною мрією.
16 років потому я випадково набрів на нього ж на ebay і чи то 25, чи 30 євро зробили свою справу, позаяк оптика була. Не розглядаючи кольорову плівку, як щось цікаве (годящий колір для себе я цілком годящо отримую з цифри), вирішив прикупити, дивлячися лише в бік ч/б фото. І от, інколи щось получається… Та й є щось особливе в контактному відбитку цілої плівки на одному А4.
Подекуди можна навіть щось друкувати…
Nikon F65, Nikkor AF-D 50/1.4, Ilford HP5+. Львів, жовтень-листопад 2019.
|
