В продовження вчорашнього запису покажу ще два, майже однакові, щоправда, кадри. Втім, настрій у них вельми різний. Коли я компонував перший, думав більше про «кіношний» кадр, чи що, ніби зробити його стоп-кадром якогось фільму. А другий, незважаючи на свої межі, все ж таки для мене доволі нескінчений — ми ж бо не знаємо, чи є це поле поза межами кадру, чи нема, що там, як…
Зробивши перерву від копирсання в джаваскрипті, який мені встиг дещо набриднути за робочий тиждень, почав копирсатися в інших Авгієвих стайнях — себто, у фотоархіві. Відзнятого (не конче навіть переглянутого) стане на довгий час, відтак дещо і переглянув, і поколупав.
Оце вирішив згадати, як тогоріч несподівано потрапив до поля з волошками та маками. Поєднання цих кольорів чимось навіть чарівне, хоча жоден не відноситься до моїх кольорів-фаворитів, чи то пак улюблених. Тоді пощілкав та лишив; весь час руки не піднімались муза не приходила та обробка не йшла. Взагалі з тими музами якийсь жахливий капець, не ведуться навіть на добре пиво чи коньяк. Ну а що їм ще пропонувати?
Одним словом, сьогодні маки з волошками таки далися до обробки, тому, мабуть, я дещо розбавлю потік світлин з часткового сонячного затемнення, а як нє — то вельми не перейматимусь. А от принтер розчохлити на днях таки треба…
P.s.: та, туга за рідним нікуди не поділася. Але якщо є яскраві спогади — мабуть, варто на них сконцентруватись, бодай ненадовго.
