Давненько Львів не знимкував…

…а напередодні того дня приїхали нові ND-фільтри, то ж подумав піти погуляти та познимкувати. Знимканули цілий один сюжет, зустрілись з Назаром та Ганнусею та далі вже сиділи за кавою та душевною розмовою в «Світі кави». А потім ми з Юльцею почалапали додому під літнім, але прохолодним дощем, згадуючи, як знимкували рідне місто раніше і гуляли хтозна скільки часу…

P.s.: До речі, ч/б вже теж 100 років у мене не було.

Давненько Львів не знимкував... © 2013 Alex Nedovizii

Осіння замальовочка

Отак бува, гуляєш своїм же рідним районом, аж раптом бачиш таке, що там роками було, тільки ніколи не помічалось. Так трапилось і того разу, коли побачив квіти біля цього будиночку. Ходив повз нього в школу казна скільки років, пізніше — знову ж таки — туди-сюди вештався, ніби і щось бачив, але саме такого не помічав…

 
Осіння замальовочка. Львів © 2012 Alex Nedovizii

Йо-хо-хо і скажений ровер

Знаєте, є такий двоколісний вид транспорту: велосипед.
І є такі його власники (не всі): велосипедики.

“Креатив” мій, якби раптом.
Замість епіграфа.

Активно пересуваючись містом та нарікаючи, подекуди, на відсутність часу, з зацікавленням спостерігаю за трансформацією свого міста, хоча переважно — його центру. Мені часто та періодично доводиться бувати там власним автомобілем, хоча я би хотів скоротити кількість візитів власним автотранспортом, хоча це на разі вдається так собі. Перепон на шляху деурбанізації вистарчає: нездала система громадського транспорту — перш за все.

“Європеїзуватись” з ровером поки що теж складнувато: зупиняє кількість оголошень про крадіжки роверів (зрештою, мені пропонували для економії коштів в якості “порога входження” в систему купити ровер, вкрадений в Європі, причім не як-небудь, а через магазин, що такими роверами торгує, у Львові) та майже повна відсутність роверистської інфраструктури. Та велосипедики…

Власне, такий співзвучний з лайливим словом термін народився у мене доволі свідомо і, буду відвертим, я вкладаю в нього всю зневагу, яку годен. На жаль, представників цього підвиду серед роверистів дуже багато; за моїми мірками — десь так 9/10. Може, 8/10. Але ситуації це не міняє.

Маючи бажання в ближчім часі взяти ровер напрокат, на уїкенд, просто покататись, вирішив перечитати ПДР. Переважно, за кермом автомобіля чи будучи пішоходом, я намагаюсь їх дотримуватись, так само переважно получається.

Відкриваю розділ 6 — “Вимоги до водіїв мопедів (sic!) та велосипедів”. Буквально з другого пункту починається: 6.2. Велосипедист має право керувати велосипедом, який обладнаний звуковим сигналом та світлоповертачами: спереду – білого кольору, по боках – оранжевого, позаду – червоного. Для руху в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на велосипеді повинен бути встановлений та увімкнений ліхтар (фара). Добре, в прокаті ровери відповідають вимогам. А на практиці? Я вже гальмував “в підлогу” зі швидкості 44 км/год, їдучи по вулиці Кульпарківській, коли фари “вихопили” з темряви ровериста. Початок листопада минулого року, історія звичайна: світло ще не включили, Сонце вже виключили.

Далі: 6.6. Велосипедисту забороняється: … в) рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей до 7 років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих). Навіть коментувати не хочу. Але підстрибую, в ролі пішохода, щоразу, коли ззаду проноситься щось, минаючи мене в 15-20 см і несеться далі.

А тепер найцікавіше. 6.7. Велосипедисти повинні виконувати вимоги цих Правил, що стосуються водіїв або пішоходів і не суперечать вимогам цього розділу. Насправді це — апофеоз. Тобто, якщо я правильно розумію, велосипедист не може рухатись “під цеглину”. Або проти руху по вулиці з одностороннім рухом. Або не показувати маневри (далі йде неперекладана гра слів на місцевому діалекті). “Не може” тут значить “не має права”. Але ж робить…

Одна моя знайома чесно визнає, що (цитата) їздить ровером по тротуару та парках, бо не знає ПДР і пунктів з Правил, що стосуються ровера. Sic! Так, саме так! Машиною так не їздить. Тьху-тьху.

Один мій знайомий щиро дивувався тому, що я не став тертись правим боком своєї машини, рухаючись в напрямку вулиці Січових Стрільців по вулиці Костюшко, коли він рухався просто мені назустріч. Так, я його змусив майже вилізти на бордюр. Інакше місця для роз’їзду не вистарчало.

Акурат вчора двоє роверистів крутили мені пальцями біля скроні, проїжджаючи на червоне світло одне з перехресть, що відоме жвавим рухом на червоний (для нашого спільного напрямку руху) сигнал світлофора. На диво, вони виглядали не на велосипедиків, а на спортсменів.

Приблизно раз на місяць, не частіше, я бачу ровер, укомплектований дзеркальцем заднього виду, або аналогічне дзеркальце на шоломі у його власника. Раз на тиждень — ровериста в шоломі.

Прикладами можна ще мегабайти трафіку нагенерувати.

Що мене у всьому тому, як то кажуть, “стрьомає”? По-перше, нетерпимість роверистів до мене в амплуа водія. Саме ті спортсмени вчора мене “насварили” (жестикулярно), за “фа-фа” та вказання пальцем на світлофор. Якої холєри я показую поворот, коли подібних до них об’їжджаю? По-друге, це невігластво більшість людей не тільки не бажає виправити, а й, схоже, ним пишається. І мені стає страшно від того, як тепер слід буде проїжджати перехрестя Костюшка-Січових Стрільців, в світлі новозбудованої велодоріжки, такого щастя для велосипедиків. Якщо, звісно, вони нею користуватимуться. Адекватним роверистам — тисну руку.

Люди, не будьте велосипедиками. Будьте велосипедистами. Поширення вітається. Dixi.

 

Post-scriptum. Не в тему, але про хороше. Двічі за останній тиждень користувався платною паркувальною зоною, що облаштували на Валовій. Зручно та по-європейськи. Кумедно тільки з “системи” — дядька, який на в’їзді в паркозону натискає на автоматі кнопку та дає квиток. Покращення євродосвіду? Прикільно…

Post-post-scriptum. Ні в якому разі не підтримую паркування на та гуляння по велодоріжках.

На куті Мельника-Коновальця

Того вечора вибрались погуляти з частим гостем нашого міста (та автором чудової серії «Львів непопсовий») Сергієм перегулятись та познимкувати, а пізніше — зустрітись та попити пива і попатякати з Романом та Андрієм. Щоправда, ще пізніше мене висмикнули з-за гальби пива по робочих питаннях, чому я був дико си тішив, але маємо, що маємо.

Власне кажучи, ця вілла, що на фото нижче, у Сергія чудово описана в нотатці «Палац гіпсових королів». В епістолярно-історичному світлі майстер з мене ніяких, я більше по клацнути та показати, тому по докладну інформацію все ж відправлю до того пана :)

Вілла Юзефи Франц. Львів © 2012 Alex Nedovizii

Портрет (одного з 5000+)

Колись читав, що знавці нараховують у Львові понад 5000 скульптур та зображень левів. Перевіряти цю цифру не маю жодного настрою, але на віру сприймаю з радістю. Звичайно, серед усього цього розмаїття левів у мене є свої улюбленці. Зокрема оці двоє біля Порохової вежі (пригадую, що ніби їх привезли з Оброшино, але Сергій Криниця не зовсім згоден з цією версією, відтак шукатиму в найближчім часі своїх джерел, звідки я таке взнав).

Придумавши собі пригод на дупу ще одну серію знимок до знимкування, пішов в тому числі зазнимкувати портрет цим звірям. А тут ще й як на замовлення Антон виставив знимку мене, що нагадала легенду про цих левів (власне, та знимка нижче).

 
Портрет левчика.

Портрет (одного з 5000+) © 2013 Alex Nedovizii

Continue reading

Вечірньо-туманний Львів

[ Du kannst lesen es in Deutsch da ]

Кажуть, туман — найкращий друг фотографа. Насправді — не тільки фотографа. В тумані геть усе виглядає інакше, знайомі місця здаються зовсім новими, вони геть не такі, якими ми звикли їх бачити. Якщо врахувати, що фотокамера бачить не так, як людина, бодай би через витримку*, стає ще цікавіше. Це така собі маленька магія. Наприклад, в цьому фото камера «дивилась» на площу Ринок протягом двох секунд і ось, що вийшло:

Вечірньо-туманний Львів © 2012 Alex Nedovizii

Туманний Львів. Площа Ринок, листопад 2012 р.

* – витримка – час, протягом якого відкритий затвір камери та світлочутливий елемент сприймає світло.