Архив мітки «я»

Післямарафонний вінегрет думок

October 14th, 2018 @ 19:33

Епіграфом до цієї нотатки мав би бути анекдот про ворону, що летіла з лебедями в далекі краї, птаху сильну, горду і сміливу. Але не буде.

Сьогодні мені вдався великий крок в спортивному житті офісного працівника: пробіг свій перший марафон. Повну дистанцію. І, позаяк зараз добре не буде, добре було вчора, вирішив ще й думки понаписувати, що в голову приходило. Ці думки будуть неструктуровані, просто всіляке різне.

…перші 30 кілометрів люди зазвичай говорять. Потім говорять дуже мало і, в основному, щось типу “не вмирай прямо тут, лишилося Х кілометрів”. Усвідомлення часу Y для подолання цих Х кілометрів з кореляцією на поточний стан організму ентузіазму особисто мені не надто додає.

…багато чого “виїжджається” на ендорфінах. В нормальному стані, страждаючи після 35 км (які мені особисто попалися на ненависну частину Мюнхенського марафону - музейний квартал) я би просто забив на біганину і пішов домів пити пиво. Але тут “ми ж за це заплатили”. Страждаєш, біжиш. Чи то пак, намагаєшся бігти.

Трохи серйозніше, але мій улюблений контроль швидкості за каденсом (частота, кількість кроків на хвилину) після 30 км особисто для мене працював вже фігово: ноги втомлюються, крок скорочується і ті ж кроки на хвилину вже не приносять бажаний темп. Збільшувати каденс теж не дуже получається: пульс натякає, що це не найкраща затія. Ноги теж не в захваті.

Ейфорія від підтримки, коли прийде хтось з друзів (Андрій, Настя!) перекриває будь-які страждання ще за 100 метрів до місця зустрічі. А якщо то перед фінішом - донавалюється (якщо це можна так назвати, гхм) вже просто на автоматі. 

Усвідомлення фінішу доганяється пізніше. Набагааато пізніше, навіть після мімімідальки. То було змагання з самим собою. Воно геть інакше.

Загальна атмосфера події з постійною підтримкою глядачів (ну й нехай, що не свої - свої все одно потім прийшли, хоч і не домовлялися) дуже суне вперед. Посміхаєшся, піт тече, висихає на губах, тобою можна зализувати текілу, але пре.

І вже потім, лише потім, виповзаючи з ванни вдома, можна закричати “Господар (тренінг план) подарував Доббі шкарпетку! Доббі вільний!”. Доббі вільний… до наступної ідеї “чи не взяти участь в он тій події…”.

Filed under: Потік свідомості | Comment (0) Article tags: , ,

Вугликові 6000/55 з моїх 20000/115

May 11th, 2018 @ 14:34

Мотивація шосе © 2018 Alex NedoviziiВуглик дивиться на Альпи

Один мій колега каже, що коли він бачить гори, підсвідомо вкручує до таких швидкостей, що м’язи «горять». Я його розумію…

6000 шосейних кілометрів за плечима – за цей час важко не полюбити шосе. Для мого характеру реактивний набір швидкості шосером має дещо наркотичну дію. Шосе – це коли вітер у вухах, а Garmin Varia (радар, який повідомляє про машини за спиною) – незайва приблуда, коли здається, що ледве плетешся (а це ледве – насправді ледве, хто то бачив по рівному 30-35 км/год повзти) і коли думаєш, чи ще тиснути гальма на спуску, шукаючи баланс між почуттям контактного сідла (© Браммс) та межею можливостей 25-мм ґуми…

Шосе і гори чудово поєднуються. Так, звісно, моє місце проживання має переваги. І 55 км кумулятивного набору висоти за трошки більше, ніж 2 роки, тому в підтвердження. Хоча не такі переваги, як в Борміо, Гайлігенблюті чи, приміром, Авіньйоні ;) (примітка для тих, хто не знає: поруч зі згаданими містами знаходяться такі місця велопаломництва, як Passo dello Stelvio / Passo di Gavia, Großglockner Hochalpenstraße та Mont Ventoux відповідно). Але ж свиня всюди бруд знайде – так і з шосером завжди знайдуться варіанти поригати вгору, навіть якщо то буде 5 разів підряд, та й з вітерцем вальнути донизу і частина життя плавно перетече в медитацію між звивинами керма, крутінням педалей і все того ж пошуку межі можливостей вузенької ґуми.

Таке…

Filed under: Потік свідомості, Роверове | Comment (0) Article tags: , , ,

Про пил на фото

January 25th, 2018 @ 21:40

Давно вже не знімаючи на плівку та не отримуючи плівкові скани, я встиг начисто забути,
що таке "забирання порохів на фото". Аж ось смикнуло зробити автопортрет в чорній сорочці…

Filed under: Потік свідомості | Comment (0) Article tags: , ,

BernARTiner і я

January 9th, 2018 @ 21:37

В Берні ми випадково здибали виставку скульптур, присвячених сенбернарам. Вона відбувалася з 1 липня до 30 вересня, відтак в серпні ми попали акурат на середину. Відверто кажучи, я геть не замислювався, що то — подія тимчасова, інакше познимкував би їх окремо, а так ми лише зробили пару фотографій — і ті “з собою”.

Шкода, звісно, що не склалося подивитися їх більше. Навіть подумати не міг (а скульптур було близько ста). Навіть програма на телефон пропонувалася, яка показувала, де «сидять» песики. Звичайно, як годиться в таких випадках, вони були розмальовані рядом митців, деякі — гарніше, деякі — простіше, кожному своє.

Bern, Switzerland © 2017 Julia Tykhan

Фото © Юля
Більше інформації — на офіційному сайті BernARTiner, інформацію про це знайдено в місцевій пресі (The Local).

Filed under: Подорожі, Я | Comment (0) Article tags: , , , , , , ,

День оленя

October 2nd, 2017 @ 9:30

…не варто забувати вдома домкрат, не помічаючи бордюра, який може зробити дірку в колесі.

Насправді це так просто. Сонце світить в очі, поворот ліворуч, не помітив бордюра і трошки перетиснув акселератор – бумц-пфффффффф приїхали. Аварійка, зупинка, гордо чимчикую до багажника і розумію, що домкрат, який був в комплекті з машиною, зламався давним-давно (хм, здається, його мали полагодити), а «великий» просто лежить вдома. Ех…

Сідаю на місце водія, плюю на вже вбиту шину (пробита боковина, то вже все), здаю кілька метрів назад, дістаю телефон…

ADAC Pannenhilfe востаннє оновлена для iOS 8 і відноситься до тих програм, які потрібні раз в рік або рідше, але коли потрібні… дані мого місця знаходження передаються в німецький автоклуб автоматично, разом з іменем та номером картки члена клубу, їх вже не треба називати оператору під час дзвінка. Уточняють марку машини та поломку, чи є «запаска». Диспетчер каже, що машина допомоги буде протягом години, водій подзвонить протягом 10-15 хвилин. На годиннику 8:06. О 8:09 поступає дзвінок: «ADAC, буду біля Вас протягом 10 хвилин». 8:15: перед моєю машиною зупиняється Ford S-Max «жовтий янгол». Задні сидіння в машині відсутні, на їх місці, включаючи весь об’єм багажника, розташовується купа всього, включаючи компресор, акумулятори «стартової допомоги» та купу іншої техніки. 8:21 – я їду, «підписавши» документ на екрані планшета Toughbook в автомобілі допомоги, потиснувши руку водію-механіку та забравши роздруківку з характером робіт та нагадуванням підтягнути болти кріплення колеса через 50 км.

Час на подолання проблеми – до 20 хвилин. Згрубша, мене влаштовувала навіть анонсована година. Ціна спокою – 110 євро на рік на сім’ю, покриття – вся Європа. Спасибі, ADAC :)

ADAC Pannenhilfe © 2017 Alex Nedovizii

Filed under: Потік свідомості | Comment (1) Article tags: , ,

Пост любові до Амазона

July 27th, 2017 @ 21:18

Одне, за що я просто безмежно люблю тут Амазон, — то книжки. По-перше, доставка книжок завжди безкоштовна (навіть якщо в замовлення додати інші товари, в більшості випадків доставка залишиться безкоштовною). По-друге, за уявно користувані, скажімо так, книжки, можна віддати направду смішні гроші. Посудіть самі: 400-сторінковий путівник National Geographic по Франції, звичайно за €19,99 я щойно отримав за €7,94. Де він користуваний, я традиційно не знайшов.

Filed under: Потік свідомості | Comment (0) Article tags: , , ,

Jaufenpass, з півдня

May 12th, 2017 @ 9:03

Jaufenpass. Другий перевал (хоча, якщо подивитися на речі під правильним кутом зору, перевал якраз перший; Россфельд, все ж таки, — панорамна дорога) у моїй любительській велокар’єрі.

Близько 1700 м набору висоти за неповних 20 км (якщо не забути натиснути “старт” біля першого щита), середній градієнт ~7% та лише 12 “шпильок”. З боку Штерцінга (Sterzing), до речі, набору менше. Хоча й дорога гірше, тому куди краще спускатися — питання вельми інтимне…

IMG_20170430_125819

Тут і надалі використані фотографії, зроблені Юльцею, зі зрозумілих причин.

Трошки кумедно, але я не те, щоби не планував цей перевал їхати, а й взагалі за два дні до цієї поїздки не знав про його існування. Допомогла поповнити знання спец-виставка “На перевал, готові, марш!” (Auf die Pässe, Fertig, Los!) в Турізеумі (туристичний музей в Мерано). Суть виставки полягала в розповіді про минуле деяких відомих перевалів, їх значення для розвитку туризму в регіоні і таке інше. Можливо, я повернуся до цієї теми, дуже багато цікавого.

Отже, ціла серія випадковостей (відпустка в Італії замість запланованої Хорватії, постійні втечі від дощового фронту, який заливав пів-Європи і так далі, аж до відвідання Турізеума) спровокували не лише знання про перевал, але й швидке припасування планів у вигляді “воно й так дорогою домів, то ж як погода дозволить, поїду”. Погода дозволила, пропонуючи комфортні +12..+15°C на підйом і давши моцного копняка з +4°C на спуску. Хто не в курсі: дві куртки не допомагають, пальці в рукавичках змерзають геть начисто і гальмів майже не відчуваєш.

(more…)

Filed under: Потік свідомості, Роверове | Comments (2) Article tags: , , , , , ,
Працює на Wordpress.
© 2008-2016 Alex Nedovizii.