Jaufenpass. Другий перевал (хоча, якщо подивитися на речі під правильним кутом зору, перевал якраз перший; Россфельд, все ж таки, — панорамна дорога) у моїй любительській велокар’єрі.
Близько 1700 м набору висоти за неповних 20 км (якщо не забути натиснути “старт” біля першого щита), середній градієнт ~7% та лише 12 “шпильок”. З боку Штерцінга (Sterzing), до речі, набору менше. Хоча й дорога гірше, тому куди краще спускатися — питання вельми інтимне…
Тут і надалі використані фотографії, зроблені Юльцею, зі зрозумілих причин.
Трошки кумедно, але я не те, щоби не планував цей перевал їхати, а й взагалі за два дні до цієї поїздки не знав про його існування. Допомогла поповнити знання спец-виставка “На перевал, готові, марш!” (Auf die Pässe, Fertig, Los!) в Турізеумі (туристичний музей в Мерано). Суть виставки полягала в розповіді про минуле деяких відомих перевалів, їх значення для розвитку туризму в регіоні і таке інше. Можливо, я повернуся до цієї теми, дуже багато цікавого.
Отже, ціла серія випадковостей (відпустка в Італії замість запланованої Хорватії, постійні втечі від дощового фронту, який заливав пів-Європи і так далі, аж до відвідання Турізеума) спровокували не лише знання про перевал, але й швидке припасування планів у вигляді “воно й так дорогою домів, то ж як погода дозволить, поїду”. Погода дозволила, пропонуючи комфортні +12..+15°C на підйом і давши моцного копняка з +4°C на спуску. Хто не в курсі: дві куртки не допомагають, пальці в рукавичках змерзають геть начисто і гальмів майже не відчуваєш.
(більше…)
|
Черговий раз повертаючись машиною з Італії, як ніколи згоден з Джеремі Кларксоном в його твердженні, що "Італійці скорше відмовляться від Папи Римського, аніж від своєї придурковатої манери їзди"…
|
Кажуть, діти або чисті, або щасливі. Великі діти теж :)
Сьогодні з колегою (хм, правда думав, що я один такий вар’ят) традиційно побігали перед обідом. Традиційна відстань (6 км), один з традиційних маршрутів, яких, на щастя, є декілька в околицях офісу. Тільки погода була нетипова: дощило.
Поки біг, то думав, що в дощ я давно вже не гуляв, не їздив ровером і не бігав. Але ж дарма: такого свіжого повітря годі й шукати, навіть в лісі біля хати не таке. Власне, востаннє я бігав під дощем якраз в тому лісі минулого літа, а єдиним бажанням було, аби дощ подовше не закінчувався. Ніби й вар’ятство трохи, але дихання та емоції просто через край.
Ось така вона, ендорфінна залежність.
|
Довгу перерву зробив. Непорядок.
Свіжі спостереження щодо плавання кролем + певні моменти про обладнання.
- Висновок попереднього разу (Добре відпрацювавши дихання кліпса на ніс вже й не така необхідна – вода не заливається.) треба скоригувати, додавши, що:
- Тренер казав тримати писок не під 90° до площини води, а десь під 45°; це дозволяє дивитися вперед і вода справді не заливається. Раніше я то успішно забув.
- Юля помітила, що я надто “глибокий” поворот на плече роблю, коли вдихаю; відтак, варто звернути увагу. Якщо майже торкнутися підборіддям плеча на вдоху – вода теж не заливається.
- Думка купити великі лопатки (для тренування сили/витривалості) була файною.
- Трошки щодо електроніки:
- Маю нагоду потестувати Garmin Forerunner 920XT – на відміну від мого Suunto Ambit 2 краще визначає стиль (безпомилково) і менше помиляється у визначенні кількості басейнів (розворотів).
- Вміє рахувати кількість спалених калорій :) навіть без датчика пульсу.
- В outdoor-фічах суунті він зливає.
- Для власників Garmin’івських годинників є файний сайтик Swimming watch tools, який дозволяє поправити інтервали, склеїти/розділити некоректно визначені сегменти і т.д. В нотатки, поруч з .FIT file tools.
|
Тогоріч надибав ось таку цікаву книжку. Концепція полягає в тім, що для покращення результатів бігу варто 80% тренувань тримати в “легкій” зоні (згідно рекомендацій автора, “легко” — це достатньо швидко, аби ще можна було підтримувати розмову, не обриваючи реплік). Методика доведена тими чи іншими дослідженнями, але ж найцікавіший експеримент — над собою.
Таким чином я відбігав десь біля половини плану тренувань до півмарафону, з різних причин (основною, щоправда, видалась інакша ціль, роверова, яка стимулювала багато часу проводити з двоколісним другом). Ні на що особливо не сподіваючись, вийшовши на старт в нових кросівках, куплених напередодні півмарафону, результат був покращений чи то на 10, чи то на 15 хвилин. Ми з Юлею думали вкластися в 2 години, але получилося 2 години 7 секунд. То — згідно офіційного заліку часу. Втім, про це вже було, не повторюватимусь.
Доволі цікаво, що подібна практика працює, загалом, і з роверком. Або мені (принаймні) хочеться в це вірити. Але майже щоденні 20 км на роботу/з роботи за рік зробили осінні франконські 120 км не чимось надзвичайним, хоча, звісно, й не зовсім “легенькою прогулянкою”.
|
Позавчора мою машину вперше умурдилися свідомо заблокувати на парковці (опа, не чекали? думали, в Еуропі всі метеликами пукають? :)), відтак сьогодні я був дуже радий свідомо знову взяти ровер. Власне, вчорашня поїздка була радше відносною необхідністю.
А позавчора Süddeutsche Zeitung якраз писала, що ровер лишається чи не найшвидшим способом пересування по місту взимку. Вільно цитуючи газету: “S-Bahn (міська електричка) запізнюється, автобус стоїть в корку разом з автомобілями (частково правда), трамвай заповнений шмаркаючими носами… зате велодоріжки майже пусті.” (текст в дужках — мої коментарі). Цілком правдиво. Для повноти картини зазначу, що велодоріжки ще й доволі часто вичищені краще за тротуари. Пізніше сніг буде розкатаний до асфальту, а кам’яна крихта залишиться (до весни, коли кумедна машинка-типу-“порохотяг” позбирає ці камінці з доріг, доріжок та тротуарів та поскладає в ящик до наступної зими).
Кумедно, але середній час добирання на роботу ровером взимку скоротився майже на 2 хвилини (34 хвилини проти 36 влітку). Швидкість — майже без змін, все ж таки акуратніші повороти даються взнаки. Ну й не так гаряче. З курйозів: велодоріжки в моєму “селі” (пару кілометрів від ляндесхауптштата) були вичищені до асфальту буквально на третій третій день після снігопаду, тоді коли в Мюнхені багато з них досі мають на поверхні сніг, що його розкатують небагаточисельні роверисти, половина з яких — брутальні дяді й цьоці, екіпіровані на багато сотень єврів, а половина — школярі/студенти, які й надалі їздять відомими маршрутами, хоч і не так чисельно, як влітку.
Просто так — Апельсин у форматі “Punk not dead”. Власне, мета привезти домів шиповану гуму і була потребою використання машини, не хотілося перти на собі, як-то успішно робив навесні.
Якби кому цікаво було щодо вражень від брутальної шиповки (тут фігурує Schwalbe Ice Spiker, є менш брутальні Schwalbe Marathon Winter), то доповідаю: веселий шум при русі по асфальті (Апельсин і так не відрізняється “тихою” втулкою DT Swiss, а тепер й взагалі можна знімати дзвіночок), сніг за рахунок широкого протектора не затримується (на жаль, мої Racing Ralph’и збирали його на раз і з них робилися “бублики”, але “по сухому” інакші пріоритети), керованість на вкатаному снігу/льоді зросла в рази, а екстренне гальмування замість заносів заднього колеса у випадковому напрямку пропахує канаву до того, що під снігом, довжиною у гальмівну відстань :)
|
Модно так почав — ч. 1. Може, до другої не дійде, може, три получиться. Хтозна. Хоча, мабуть, правильніше було би написати “нотатки експата”.
Словом, передостанній (вже) раз я був у Львові три місяці після переїзду та, фактично, два роки тому. Цей приїзд получився дещо сумбурним — плани одні, по факту — геть інше. Час пересування по місту пропонував і трошки понервуватися, і можливість подумати про зміни, які відбулися.
У Львові якось масово ростуть висотки. І якщо в районах типу Сихова чи Балатону (або десь на Богдана Хмельницького, наприклад) вони виглядали би органічно, то цілком годящий з вигляду (сам по собі) «Парус Парк» в місці його розташування (вулиця Кульпарківська, район з переважно 2-3 поверховою забудовою, якщо не рахувати руїни заводу Кінескоп) виглядає якимось емм… не будемо про асоціації за Фрейдом, йому і без нас добре. Який «пааарус» в бандерівському Львові — окрема тема. Його ж («паруса») близнюк, яким я його бачив, скажімо, в блогу Олександра Шутюка, на Липинського виглядає цілком незле.
(більше…)
|