Якщо по правді — я егоїст. І, в переважній більшості випадків, мізантроп. А коли знимкую — взагалі наступає загострення. Тоді мені треба якийсь репелент від соціуму, особливо — біля водоспадиків.
Так, мені не зрозуміло, нафіга лізти у водоспад дупою. Ногами – ну ладно, але дупою-то нащо? Нє, розумію, але не сприймаю. «Ааа я її туди запхав!!!»… Слабак. В Ніагарський водоспад запхай.
В Ниркові, завдяки подібного плану туристам, срач неймовірний. Перейшовшись від руїн замку до водоспаду у мене відпало будь-яке бажання туди приїхати ще раз, хіба що станеться якесь диво і той весь балаган вкрадуть інопланетяни для експериментів, а перепустки видаватимуть якісь краснолюдки та лише після пред’явлення фотокамери, штатива не гірше «Манфротто» та повного набору фільтрів виробництва як мінімум «Lee Filters». Власникам «Gitzo» та «Singh-Ray» взагалі priority pass, за морду Помідорко — розстріл на місці.
Словом, тогоріч в серпні вперше побачив Джуринський водоспад, найбільш повноводний водоспад України, наскільки мені відомо. Видовищно! По світлу не втрафили, то ж зробив кілька пристрілочних кадрів, в смітник вони не пішли, то ж крутив так і сяк, доки не дійшло, як хочу їх бачити. Пів року роздумів — зрештою, не так вже й багато.
#1.
#2.
|
Між цими знимками — інтервал майже 3.5 роки і, певно, все, що їх єднає, то місце зйомки. Кам’янець-Подільський, район вулиці Вірменської, а от як звати цервку я не пригадую, бо мене цікавила зйомка.
В 2009му знимка ліворуч була, звісно, для мене певним досягненням, хоча зараз без сліз дивитись на ті обробки я не можу. В 2012му знимка, що праворуч, до певної міри теж стала досягненням і я навіть спромігся її обробити, але чи не винесе мене цей результат в істерику роки ще через три? Творчість-то циклічна, десь тупочу на місці, потім щось неясне і бац! на новий рівень. Чи, може, я просто хочу в то вірити?
2009 та 2012 роки. Плівка і цифра. Весна і осінь. Ось такий диптих. Тільки Кам’янець — той самий.
|
…частина 3я і остання про Кам’янець восени в цій розповіді. Хоча, цілком вірогідно, матиму настрій та оброблю якісь інші фотографії. Тут вже сам не знаю — і обіцяти не буду. Попереднє: [1], [2].
Того дня (а відбулось це в неділю, 22 жовтня 2012 року) ми побачили Кам’янець в дещо містичному, туманному амплуа. Він ніби дозволяв нам і трошки зазирнути за куліси, і ніби ховався. Для якихось сюжетів ця погода стала фотогенічною і такою, що робить настрій, іншим вона навпаки не пасувала, та чи буває щось однозначно добре (або погане)? Не буває.
До слова: на днях почув, що англійці мають приказку «Нема нічого кращого за погану погоду». За достовірність поручитись не можу, а от до розповіді долучу, бо так і відбулось.
#1. Почнемо з Троїцького моста.
(більше…)
|
Ще 5 фотографій осіннього Кам’янця. Спочатку було ще 6, але все ж відцензурував одну. Направду, можна ще дві обрізати і лишити аж три світлини, але то вже буде політ перфекціонізму…
#1. Про Сонце, Nissan Quasquai та фортецю. Кам’янець-Подільський, 2012.
(більше…)
|
З моменту перших відвідин Кам’янця-Подільського (а трапилось то вже огого… в 2005 році, дякуючи моєму другу — зараз ще розповім, як то відбулось) я хотів побувати в Кам’янці осінньому. Щоправда, коли побував, то до цього моменту всі можливі фотоштампи міста вже відзняв. А ось вперше…
…Юра подзвонив мені близько 16 години в п’ятницю: «Які плани на вихідні?» — «Та ніяких…». Далі було: «В Кам’янець поїхали?» — «Ну, поїхали.. Коли?» — «За годину по Тебе заїду!». Отакої! Так я вперше побував в Кам’янці, по дорозі ми легенько блуданули на Хмельниччині, о другій ночі, в містечку з милозвучною (для заблудивших) назвою Сатанів, а перед шостою ранку вже були біля Кам’янця. Там збирались летуни на повітряних кулях — власне, ми подивились їх старт та посунули в місто, тинятись замком та навколишньою територією… Певно, повибираю кілька знимок з тих часів. Інакше розповідь буде явно неповною.
Потім ми з Сергієм Криницею хотіли покататись на Поділля восени 2011го, та не склалось. Ось, тільки в 2012му і доїхав (мається на увазі саме восени; навесні того ж 2012го був ще раз, а до того — ще). І хоч би як намагався не знимкувати те, що набило оскомину, втриматись не зміг (буквально перед поїздкою оновив фотоапарат і руки чухались звірячо).
#1. Біля Тринітарського собору. Кам’янець-Подільський, 2012.
(більше…)
|
Переказувати історію Хрестовоздвиженської церкви, що в Кам’янці-Подільському, не входило в мої плани. Зрештою, навіть обробка цієї знимки не входила, бо я успішно забув про дводенну мандрівку на Поділля, фотографії з якої ніяк не годен закинути в домашній альбом. Але, побачивши давніші (за мою) фотографії, опубліковані в блогу zamki-kreposti.com.ua — згадав. Подальший процес вже зводиться до обробки, яку я придумав ще під час зйомки, тобто носить суто технічний характер.
Проводячи деякі паралелі між своєю знимкою та тими чужими, вирішив залишити її чорно-білою. Зрештою, світло було нецікаве для кольорової версії, нема, за чим дуже шкодувати.
(більше…)
|
