Злапані моменти

Вже минув тривалий час, відколи я помітив за собою цікавість саме до вечірньо-нічної зйомки. Знимки геть інакші стають (особливо, якщо подовжити витримку та повністю розмазати людей).

Один недолік є, щоправда. Влітку треба гуляти до бознаколи, перш ніж можна буде так познимкувати. От ми в Празі й гуляли чи не до другої години ночі, потім неабияк здивувавши адміністратора на рецепції готелю, бо коли ми заселялись, там була зовсім інакша людина :)

Здається, я вже писав, що Прага мене вразила. Напишу ще раз. І ще…

Хіба можна не хотіти туди потрапити? Навіть попри наявність ста мільйонів лемінгів туристів на Карловім мості?! До слова: я знимкував там близько опівночі, тихенько сварячись на купу людей, що не розмазувались навіть ND-фільтрами для повного щастя… знав би, що побачу на наступний день з оглядового майданчика вежі, ггг…

На цій площі, думаю, були всі, хто був в Празі. Ще й не один раз. Але погода балувала, то ж і я собі познимкував. Як і всі інші туристи, звісно. Хіба трошки градієнтом небо компенсував, аби контраст був приємніший (мені, звичайно). Ну і панорамку склеїв. Бо «не лізло».

«Národ sobě» — чеською означає «Нація — собі». Ці слова прикрашають зал Народного театру (чеськ. «Národní divadlo») в Празі. Водночас, під цим девізом почався збір коштів на будівництво Народного театру колись. Для театру, який ставить як опери та балети, так і класичні спектаклі.

Я трошечки переповім статтю з Wikipedia (RU), втім (сподіваюсь), не більше, аніж може бути цікаво. Театр побудовано 1881 року за проектом Йозефа Зітека в стилі неоренесансу, але в скоро він був знищений пожежею. Цей факт було сприйнято, як національну трагедію, то ж в скорому часі театр відбудував Йозеф Шульц, учень Зітека, автор іншої знакової споруди (Національного музею). В 1883 році театр відкритий знову.

Таким Народний театр в Празі можна побачити ввечері з Карлового моста. Приємного перегляду!

Ще готуючись до поїздки до Чехії (загалом) та Праги (зокрема) мене муляла думка, як би то не назнимкувати купу фотоштампів в одному з найбільш популярних туристичних місць. Навіть переглядав, що люди знимкували (хоча роблю це, насправді, вкрай рідко). Думав-думав та й залишив ту думку напризволяще. Як зараз модно казати — забив.

Хоча, якщо відверто, то не забив, а залив. Пивом. Насолодившись вечерею в одному з числених кафе та запивши смачне м’ясо не менш смачним Пільснером, я перестав перейматись тими питаннями геть начисто. Йшов собі, дивився, шукав тіні та світло, а пізніше — їх поєднання.