10000 оранжевих кілометрів

Подорож довжиною в тисячу миль починається з одного кроку. (Лао Цзи)

Поза-поза-вчора був цікавий день — Апельсин проїхав свій 10000-й кілометр (є якийсь толк від Страви, крім пузоміряння, — рахує знос запчастин). Цікаве відчуття! Я багато шукав та вивчав, складаючи його, але 10 тисяч — то, безумовно, “показник”. Але найкращий показник — це те, що помилок при збиранні було допущено рівно дві: невідповідне сідло (замінене тогоріч) та паршиві проставки на шток вилки (ушатана рульова…).

Подальший текст цікавий хіба подробицями про життя і смерть компонентів.

Continue reading

Вугликові 6000/55 з моїх 20000/115

Мотивація шосе © 2018 Alex NedoviziiВуглик дивиться на Альпи

Один мій колега каже, що коли він бачить гори, підсвідомо вкручує до таких швидкостей, що м’язи «горять». Я його розумію…

6000 шосейних кілометрів за плечима – за цей час важко не полюбити шосе. Для мого характеру реактивний набір швидкості шосером має дещо наркотичну дію. Шосе – це коли вітер у вухах, а Garmin Varia (радар, який повідомляє про машини за спиною) – незайва приблуда, коли здається, що ледве плетешся (а це ледве – насправді ледве, хто то бачив по рівному 30-35 км/год повзти) і коли думаєш, чи ще тиснути гальма на спуску, шукаючи баланс між почуттям контактного сідла (© Браммс) та межею можливостей 25-мм ґуми…

Шосе і гори чудово поєднуються. Так, звісно, моє місце проживання має переваги. І 55 км кумулятивного набору висоти за трошки більше, ніж 2 роки, тому в підтвердження. Хоча не такі переваги, як в Борміо, Гайлігенблюті чи, приміром, Авіньйоні ;) (примітка для тих, хто не знає: поруч зі згаданими містами знаходяться такі місця велопаломництва, як Passo dello Stelvio / Passo di Gavia, Großglockner Hochalpenstraße та Mont Ventoux відповідно). Але ж свиня всюди бруд знайде – так і з шосером завжди знайдуться варіанти поригати вгору, навіть якщо то буде 5 разів підряд, та й з вітерцем вальнути донизу і частина життя плавно перетече в медитацію між звивинами керма, крутінням педалей і все того ж пошуку межі можливостей вузенької ґуми.

Таке…

Апельсин – 2 роки потому

"Ride as much or as little, as long or as short as you feel. But ride"
– Eddy Merckx

7509,9 км тому (якщо вірити Страві, а їй я вірю, бо-ж, як відомо, if your ride is not on Strava — it didn’t happened) Апельсин поїхав. Рік тому “на одометрі” було 4333 км — тобто за цей рік я проїхав трошки менше (відробляє Вуглик; якщо хто не в курсі — це шосейник).

Річний сервіс та, заодно, підбиття підсумків, зайняли неповні три години.

Кому цікаво, що там, можуть читати далі.

Continue reading

Walchensee + Sylvensteinsee

Обидва згадані в назві озера знаходяться на півдні Баварії. Притому перше більш знане, високогірне озеро між Альп, навколо якого височіють більш та менш доступні вершини (скажімо, той же Herzogstand чи Jochberg можна сміливо віднести до легкодоступних), в той же час, друге озеро (чи, радше, водосховище, яке захищає Бад Тьольц та Мюнхен від повеней) можна помітити, хіба їдучи через Ленгріс в напрямку Австрії (Achenkirch) та Ахенського озера (Achensee).

Ці два озера разом утворюють вельми знаний та популярний в роверистів (тут я маю на увазі власників переважно шосейних роверів) маршрут, це чудово видно на Strava Heatmap та, звичайно, “на місці”. Тим більше, що дорога від Wallgau до Vorderriß — вузенька, приватна та платна (для автомобілів та мотоциклістів, для ровера все безкоштовно), але вкрай живописна.

Mautstraße zwischen Wallgau und Vorderriß, Bayern, Deutschland © 2017 Alex Nedovizii

Continue reading

Jaufenpass, з півдня

Jaufenpass. Другий перевал (хоча, якщо подивитися на речі під правильним кутом зору, перевал якраз перший; Россфельд, все ж таки, — панорамна дорога) у моїй любительській велокар’єрі.

Близько 1700 м набору висоти за неповних 20 км (якщо не забути натиснути “старт” біля першого щита), середній градієнт ~7% та лише 12 “шпильок”. З боку Штерцінга (Sterzing), до речі, набору менше. Хоча й дорога гірше, тому куди краще спускатися — питання вельми інтимне…

IMG_20170430_125819

Тут і надалі використані фотографії, зроблені Юльцею, зі зрозумілих причин.

Трошки кумедно, але я не те, щоби не планував цей перевал їхати, а й взагалі за два дні до цієї поїздки не знав про його існування. Допомогла поповнити знання спец-виставка “На перевал, готові, марш!” (Auf die Pässe, Fertig, Los!) в Турізеумі (туристичний музей в Мерано). Суть виставки полягала в розповіді про минуле деяких відомих перевалів, їх значення для розвитку туризму в регіоні і таке інше. Можливо, я повернуся до цієї теми, дуже багато цікавого.

Отже, ціла серія випадковостей (відпустка в Італії замість запланованої Хорватії, постійні втечі від дощового фронту, який заливав пів-Європи і так далі, аж до відвідання Турізеума) спровокували не лише знання про перевал, але й швидке припасування планів у вигляді “воно й так дорогою домів, то ж як погода дозволить, поїду”. Погода дозволила, пропонуючи комфортні +12..+15°C на підйом і давши моцного копняка з +4°C на спуску. Хто не в курсі: дві куртки не допомагають, пальці в рукавичках змерзають геть начисто і гальмів майже не відчуваєш.

Continue reading

Punk not dead!

Позавчора мою машину вперше умурдилися свідомо заблокувати на парковці (опа, не чекали? думали, в Еуропі всі метеликами пукають? :)), відтак сьогодні я був дуже радий свідомо знову взяти ровер. Власне, вчорашня поїздка була радше відносною необхідністю.

А позавчора Süddeutsche Zeitung якраз писала, що ровер лишається чи не найшвидшим способом пересування по місту взимку. Вільно цитуючи газету: “S-Bahn (міська електричка) запізнюється, автобус стоїть в корку разом з автомобілями (частково правда), трамвай заповнений шмаркаючими носами… зате велодоріжки майже пусті.” (текст в дужках — мої коментарі). Цілком правдиво. Для повноти картини зазначу, що велодоріжки ще й доволі часто вичищені краще за тротуари. Пізніше сніг буде розкатаний до асфальту, а кам’яна крихта залишиться (до весни, коли кумедна машинка-типу-“порохотяг” позбирає ці камінці з доріг, доріжок та тротуарів та поскладає в ящик до наступної зими).

Кумедно, але середній час добирання на роботу ровером взимку скоротився майже на 2 хвилини (34 хвилини проти 36 влітку). Швидкість — майже без змін, все ж таки акуратніші повороти даються взнаки. Ну й не так гаряче. З курйозів: велодоріжки в моєму “селі” (пару кілометрів від ляндесхауптштата) були вичищені до асфальту буквально на третій третій день після снігопаду, тоді коли в Мюнхені багато з них досі мають на поверхні сніг, що його розкатують небагаточисельні роверисти, половина з яких — брутальні дяді й цьоці, екіпіровані на багато сотень єврів, а половина — школярі/студенти, які й надалі їздять відомими маршрутами, хоч і не так чисельно, як влітку.

Просто так — Апельсин у форматі “Punk not dead”. Власне, мета привезти домів шиповану гуму і була потребою використання машини, не хотілося перти на собі, як-то успішно робив навесні.

Punk not dead! © 2017 Alex Nedovizii

Якби кому цікаво було щодо вражень від брутальної шиповки (тут фігурує Schwalbe Ice Spiker, є менш брутальні Schwalbe Marathon Winter), то доповідаю: веселий шум при русі по асфальті (Апельсин і так не відрізняється “тихою” втулкою DT Swiss, а тепер й взагалі можна знімати дзвіночок), сніг за рахунок широкого протектора не затримується (на жаль, мої Racing Ralph’и збирали його на раз і з них робилися “бублики”, але “по сухому” інакші пріоритети), керованість на вкатаному снігу/льоді зросла в рази, а екстренне гальмування замість заносів заднього колеса у випадковому напрямку пропахує канаву до того, що під снігом, довжиною у гальмівну відстань :)