Обидва згадані в назві озера знаходяться на півдні Баварії. Притому перше більш знане, високогірне озеро між Альп, навколо якого височіють більш та менш доступні вершини (скажімо, той же Herzogstand чи Jochberg можна сміливо віднести до легкодоступних), в той же час, друге озеро (чи, радше, водосховище, яке захищає Бад Тьольц та Мюнхен від повеней) можна помітити, хіба їдучи через Ленгріс в напрямку Австрії (Achenkirch) та Ахенського озера (Achensee).
Ці два озера разом утворюють вельми знаний та популярний в роверистів (тут я маю на увазі власників переважно шосейних роверів) маршрут, це чудово видно на Strava Heatmap та, звичайно, “на місці”. Тим більше, що дорога від Wallgau до Vorderriß — вузенька, приватна та платна (для автомобілів та мотоциклістів, для ровера все безкоштовно), але вкрай живописна.
(більше…)
|
Jaufenpass. Другий перевал (хоча, якщо подивитися на речі під правильним кутом зору, перевал якраз перший; Россфельд, все ж таки, — панорамна дорога) у моїй любительській велокар’єрі.
Близько 1700 м набору висоти за неповних 20 км (якщо не забути натиснути “старт” біля першого щита), середній градієнт ~7% та лише 12 “шпильок”. З боку Штерцінга (Sterzing), до речі, набору менше. Хоча й дорога гірше, тому куди краще спускатися — питання вельми інтимне…
Тут і надалі використані фотографії, зроблені Юльцею, зі зрозумілих причин.
Трошки кумедно, але я не те, щоби не планував цей перевал їхати, а й взагалі за два дні до цієї поїздки не знав про його існування. Допомогла поповнити знання спец-виставка “На перевал, готові, марш!” (Auf die Pässe, Fertig, Los!) в Турізеумі (туристичний музей в Мерано). Суть виставки полягала в розповіді про минуле деяких відомих перевалів, їх значення для розвитку туризму в регіоні і таке інше. Можливо, я повернуся до цієї теми, дуже багато цікавого.
Отже, ціла серія випадковостей (відпустка в Італії замість запланованої Хорватії, постійні втечі від дощового фронту, який заливав пів-Європи і так далі, аж до відвідання Турізеума) спровокували не лише знання про перевал, але й швидке припасування планів у вигляді “воно й так дорогою домів, то ж як погода дозволить, поїду”. Погода дозволила, пропонуючи комфортні +12..+15°C на підйом і давши моцного копняка з +4°C на спуску. Хто не в курсі: дві куртки не допомагають, пальці в рукавичках змерзають геть начисто і гальмів майже не відчуваєш.
(більше…)
|
Позавчора мою машину вперше умурдилися свідомо заблокувати на парковці (опа, не чекали? думали, в Еуропі всі метеликами пукають? :)), відтак сьогодні я був дуже радий свідомо знову взяти ровер. Власне, вчорашня поїздка була радше відносною необхідністю.
А позавчора Süddeutsche Zeitung якраз писала, що ровер лишається чи не найшвидшим способом пересування по місту взимку. Вільно цитуючи газету: “S-Bahn (міська електричка) запізнюється, автобус стоїть в корку разом з автомобілями (частково правда), трамвай заповнений шмаркаючими носами… зате велодоріжки майже пусті.” (текст в дужках — мої коментарі). Цілком правдиво. Для повноти картини зазначу, що велодоріжки ще й доволі часто вичищені краще за тротуари. Пізніше сніг буде розкатаний до асфальту, а кам’яна крихта залишиться (до весни, коли кумедна машинка-типу-“порохотяг” позбирає ці камінці з доріг, доріжок та тротуарів та поскладає в ящик до наступної зими).
Кумедно, але середній час добирання на роботу ровером взимку скоротився майже на 2 хвилини (34 хвилини проти 36 влітку). Швидкість — майже без змін, все ж таки акуратніші повороти даються взнаки. Ну й не так гаряче. З курйозів: велодоріжки в моєму “селі” (пару кілометрів від ляндесхауптштата) були вичищені до асфальту буквально на третій третій день після снігопаду, тоді коли в Мюнхені багато з них досі мають на поверхні сніг, що його розкатують небагаточисельні роверисти, половина з яких — брутальні дяді й цьоці, екіпіровані на багато сотень єврів, а половина — школярі/студенти, які й надалі їздять відомими маршрутами, хоч і не так чисельно, як влітку.
Просто так — Апельсин у форматі “Punk not dead”. Власне, мета привезти домів шиповану гуму і була потребою використання машини, не хотілося перти на собі, як-то успішно робив навесні.
Якби кому цікаво було щодо вражень від брутальної шиповки (тут фігурує Schwalbe Ice Spiker, є менш брутальні Schwalbe Marathon Winter), то доповідаю: веселий шум при русі по асфальті (Апельсин і так не відрізняється “тихою” втулкою DT Swiss, а тепер й взагалі можна знімати дзвіночок), сніг за рахунок широкого протектора не затримується (на жаль, мої Racing Ralph’и збирали його на раз і з них робилися “бублики”, але “по сухому” інакші пріоритети), керованість на вкатаному снігу/льоді зросла в рази, а екстренне гальмування замість заносів заднього колеса у випадковому напрямку пропахує канаву до того, що під снігом, довжиною у гальмівну відстань :)
|
Man muss Gott für alles danken, auch für Oben-, Unten- und Mittelfranken*… :D
* – “Людина має за все дякувати Богу, зокрема за Верхню, Нижню та Середню Франконію” (місцевий жарт).
(більше…)
|
Лінь, як відомо, рушій прогресу. А комфорт точно придуманий лінтюхами.
От і мені набридло возити насос в кишені джерсі (а взимку до тієї кишені ще й докопатися треба), того вирішив прикрутити його на раму: все одно я не лишаю шосейника самого (принаймні надовго). Хай собі висить. Та й шосер в мене не супер-дупер-аеро. А на гонку зніму. Все б добре, але насос я купував (від жадібності) некомплектним — без тримача. То було давно. А от нещодавно “доламав” інший насос: пластик розтріскався на всі боки — лишився тримач.
Одне лише зауваження було: насос до шосейника в тримач насоса для МТВ влазив надто вільно. Чи то пак, пролітав. Гумка ще тримала, але недостатньо надійно. Займемося колгосп-тюнінгом…
(більше…)
|
“Ітогі падведьом…”
(Л. Подерев’янський – Гамлєт)
Трошки більше, ніж рік тому, складений по компонентах роверко отримав ім’я Апельсин та поїхав. Відтоді за його (та моєю) спиною лишилося 4333 км та жодної (серйозної) поломки.
За рік відбулося багато чого. Жодної поломки, по суті, не було (що тішить), подорожей було достатньо (тішить ще більше). Весною навантаження на МТВ дещо зменшилося у зв’язку з купівлею шосейника. Втім, певні роботи, крім просто миття ровера загалом та ланцюга зокрема, все ж проводилися.
Сьогодні зраня мусів прикупити нову шину, позаяк Schwalbe Rocket Ron все ж таки за 4 тисячі кілометрів з’їздився в гімно і вчора отримав якусь чудернацьку дірку, яку герметик загерметизувати не зміг. Згрубша, єдина така собі поломка; хоча, скорше, можна сказати просто відпрацювало своє (вважати поломкою недотягнутий і загублений гвинт, що тримав гальмівний каліпер, не буду — сам бібізяна). Взяв на заміну найтовстіший з наявних Racing Ralph — позаяк той, що на передньому колі, тримається дай Боже кожному. Касета, ланцюг — ніяких проблем. Зірваний шліц на одному з регулювальних гвинтів переднього перемикача вважатимемо також наслідком криворукості механіка та їздуна (все одно вже помінєв). А, ну й майже з’їздилися гальмівні ротори: передній має товщину біля 1,7..1,8 мм (гранично допустима виробником — 1.5), задній ще живіший (логічно) — 1,95.
Далі буде…
|
Господині в нотатки: раз на 3 місяці (за умови щоденного використання ровера) варто брати в руки динамометричний ключ та перевіряти моменти затяжки всіх з’єднань, аби 4 місяці не шукати цвіркуна в трансмісії і курвитися…
І коротко про користь педалювання до праці …
|