Хмарна полонина Боржава (Липень 2013)

Ця мандрівка мала місце в липні 2013 року, коли я не повірив всім-всім прогнозам, що обіцяли дощ. Спокусивши ще декількох людей все ж таки йти на полонину Боржава, ми отримали незабутні (принаймні, для мене) 28 годин перебування всередині дощової хмари. Юля описує ці враження як «Чорничники, доріжка, видимість 5 метрів і тільки вверх-вниз, вверх-вниз...».

Водночас це була наша з Юлею перша мандрівка в компанії мандрівника на ім’я Ігор Меліка. Ігор «підробляє» провідником у світ українських Карпат (і не тільки!), та не просто провідником, а з фотоухилом! Його проект «Подорожуємо та фотографуємо разом» є, як на мене, дуже цікавим та неординарним, — все завдяки автору.

Та попри все, того разу ми Боржаву не побачили. Як вже було зазначено в епіграфі, я не повірив жодним прогнозам (зрештою, скільки вже разів вони нас дурили — не перелічити) та ми все ж пішли. Стартувавши з урочища с. Вовчий, занурились в ліс, потихеньку набираючи висоту.

Туман в лісі — явище цілком магічне (в цьому ми ще не раз переконаємось, зокрема, в поході на Явірник), то ж я не відмовляв собі у простих, чи то як їх іще називають, протокольних, кадрах. Скажімо, таких:

 
Повертаючись до туману… Минулого місяця, розповідаючи у нашій внутрішньо-фірмовій «фотошколі для початківців» слухачам про пейзаж, торкався теми туману. Хіба не казково?

«Туманна казка лісу Боржави»

 
В дещо холоднішому тоні імла не втрачає своєї містичності та, разом з нею, не втрачає і шарму! Можливо, я трошки забагато мрійник, але (як на мене) буквально за мить з цієї димки вискочить вершник на коні, можливо, навіть сам благородний дон Румата Есторський! Чом би й ні? А, не вискочить. Ті звуки — то люди на квадроциклах. Хай би їм грець, в лісі було таке свіже повітря…

 
Паралельно зі мною туманний ліс зачарував і нашого супутника Ореста. Він шукає щось в дещо крупнішому масштабі, водночас «працюючи моделлю» для моєї інакшої протокольної фотографії.

 
Ще трошки магії. Зумисне «вибиваю» світлі ділянки, аби створити враження глибшого простору, хоча куди вже більше? Стандартно-широкий кут закручує перспективу, але ширше не хочеться — об’єму вистарчає. Задача фотолінивця виконана: подальша «обробка» зводиться лише до вдалої «проявки» raw-файлу та підготовки веб-розміру (ну, майже…).

 
За якийсь час виходимо з лісу і бачимо молочно-біле небо. Зупиняємось на невеличкий привал-перекус. Після цього ми зануримось в хмару, як потім виявиться — на 28 годин. Там буде вітер та дощик. Але поки що — квіти та хмари… Хмари, які простягають до нас свої обійми :)



Працює на Wordpress.
© 2008-2020 Alex Nedovizii.