Місяць, що лягав спати на фото з попереднього запису, закотився за ялинки, а ми пішли далі. Суттєво далі, ніж позавчорашня точка закінчення маршруту — вгору, до вершини. Дорогою подивляючись по сторонах, бачили село (ніби Микуличин, проте я не впевнений), вкрите такою собі напівпрозорою хмаркою-ковдрою.
Починало навіть розвиднюватись: небо рожевіло. Але не так сталося, як гадалося :) наповзла величенька така хмарка, яка накрила (чи то пак обійняла) вершину, в якій ми і побували, власне кажучи, а коли спускались — то небо дещо просвітліло і ненадовго виглянуло Сонечко, ніби поцікавитись, хто це там хмарку по пузі чухає?
#1. Микуличин під хмарко-ковдрою:
#2. Світає.
#3. Деретесь на гору? Нате хмарку.
#4. Хмарка. Вигляд зсередини, вниз на схили гори :)
#5. Ще…
#6. І ще :)
#7. Хатинка в горах.
#8. Спускаємось. То що, розвиднюється?
#9. Обертаємось. Та, розвиднюється!
#10. Сонечко проглядається…
Ось і все. Яремчанські замальовки, щонайменше з цієї поїздки, певно скінчились. Хіба знайду якусь, яку не показав, або оброблю інакше. Десь на днях, коли не забуду та не полінуюсь, напишу про Ворохту пару слів та трійку кадрів, а далі будуть нові прогулянки і взагалі щось ще нове.