Злапані моменти

Вчора здійснив одну маленьку мрію: побувати в Олеському замку, який весь час винагороджував лише проїздом повз, ще й взимку. Щоправда, далеко не все з запланованого вдалось, та й на світло відверто запізнювався, але життя дорожче, то ж їхав в межах правил :)

До двох вбитих зайців (візит ексклюзивно в Олесько та Олесько зимове) додався третій — то я нарешті задовільнив жабу і вкрав у Романа фотографії таки зазнимкував замок з траси*. Ще два зайці таки втікли: в парку біля замку погуляти не вдалось (охоронці — дядьки суворі, «Закрито! Замок працює до 16ї години.» — «А ресторан?» — «В ресторан можна.» — «А якщо ми навколо замку погуляємо?» — «Не можна! Замок працює до …» — «Ну тоді ми в ресторан.» — «А, проходьте.»). В ресторані ми таки побували, ну ж не перти хоч і 80 км, але дарма? А от по парку гуляти було вже темно. Відтак і зробити фітку в парчку «… років потому», як у мене дитяча є, теж не получилось. Цього разу!

* – власне, Романові кадри, які мене надихнули, є у нього в блогу. І не тільки. Зайдіть обов’язково.

[ Du kannst lesen es in Deutsch da ]

Кажуть, туман — найкращий друг фотографа. Насправді — не тільки фотографа. В тумані геть усе виглядає інакше, знайомі місця здаються зовсім новими, вони геть не такі, якими ми звикли їх бачити. Якщо врахувати, що фотокамера бачить не так, як людина, бодай би через витримку*, стає ще цікавіше. Це така собі маленька магія. Наприклад, в цьому фото камера «дивилась» на площу Ринок протягом двох секунд і ось, що вийшло:

Останнім часом помічаю, що мені подобається колір на знимках не конче такий, як «був», але частіше «неправильний». Всі терміни в лапках, бо я би так сказав ще кілька років тому (зо два, якщо бути чесним), тепер же правильність та адекватність цих термінів викликає у мене певні сумніви. Що таке «правильний» колір? Камінь спотикання для фотоаматорів. Я — не виключення.

Природньо, що як (напевно) у будь-якої людини, у мене теж є улюблені місця, де мені подобається перебувати: там (переважно) тихо, спокійно, відрив від цивілізації. Хоча ось останнє мниме; я не вимикаю мобільний телефон, користуюсь навігатором для того, аби пізніше проставити геотеги в знимки, дістаюсь в ті улюблені місця часто-густо саме машиною, а не якимось іншим видом транспорту. Тобто повного відриву таки нема. Тиша і спокій — є.