Почну з вже показаної знимки. Щойно ми встали на другий ранок походу та вилізли зі спальників, вдягнулись та вилізли з колиби — побачили море хмар. Вже пізніше колеги по нещастю нас пожурять за тупотіння та шурхотіння мішками, але ж іскюсство трєбуєт жертв, чи не так?
#1.
Океан хмар жив своїм життям, перетікаючи через хребет то в один бік, то в другий. Стоячи подекуди вище такого потоку, а подекуди — гуляючи всередині нього, спорстерігати процес було неабияк цікаво, щонайменше для мене. Тут я вчасно згадав про наявність у фотоапараті функції зйомки відео і записав собі невеличкого ролика. Без втручань та жодних претензій на художність.
#2.
#3. Перед Чорногорою утворився острів.
#4. Ялинки подипцяли плавати у морі хмар.
#5. А хмаркова лінія прибою билась об схили, вимальовуючи несамовиті картини…
Пізніше був чудовий день, я чіплявся до людей з портретами, знимкував крокуси та інші карпатські баянисті сюжети, але про те — іншим разом. Похід продовжувався, а хмарки розбіглись, хто куди. Ніби їх і не було.