Мені в міру «везе» на варіанти, коли гори нагадують, що я лише у них в гостях. Приміром, Пікуй лише після того, як ми з Юльцею дуже гарно попросили, привідкрив нам на пару хвилин хмару. Петрос «прогнав» нас дощем з масажем градом, а Кукул подарував в травні «незабутню» нічку з грозою (як добре, що ми тоді в колибі були!) та не менш ефектним ранком, навіть не зважаючи на те, що світанок я проспав…
Тоді була справді напружена ніч, адже греміло і лило так, що навіть трошки капало в колибі. А на ранок був шквальний вітер та неймовірний схід Сонця. Лише потім, коли ми з Тарасом крокували в напрямку Ворохти, погода змінила суворий настрій на лагідний та легенько пришкварчила нас сонечком. Але ми вже сховались у лісі…
