ljcc
Насправді цей годинник має небагато спільного з відомим мешканцем Лондона, однак асоціація стійка: Об’єднане Королівство, Біг Бен знає весь світ, то, може, справді брат? Менше з тим.
Насправді хотілось почати розповіді про Белфаст чимось відомим, а на думку перше що спадає? Комусь ІРА, комусь — Guinness, комусь леприкон на веселці, а комусь — віскі. Багато цікавого має Ірландія, разом з абсолютно непересічною історією…
Власне, ця годинникова вежа зостала збудована в 1869 році, що є на 11 років пізніше за Великого Бена (який, насправді, Elizabeth’s Tower, хоч і лише з 2012 року, але до того його звали Clock Tower і все, ніяких особливих вшановувань; зрештою, про то — іншим разом). Колись, завдяки наближеності до доків, вежа мала сумнівну репутацію, адже біля неї збирались повії (природньо, кількість моряків спонукала). Зараз же це респектабельний район неподалік міської Ратуші, сучасно-класичного вигляду з скверами, фонтанами, деревами…
Цікаво, що годиннику (та вежі) нашкодив не тільки вибух бомби Тимчасової ІРА в 1992 році, а й кількість транспорту, що рухається біля нього. В світлі останньої згаданої причини в 2002 році вежа зазнала суттєвої реставрації. Дерев’яну основу місцями замінили, все зміцнили та відпуцували.
|
Можна би було ще сказати «пасмо осені на підйомі». Але як вже сказав…
Кількома днями раніше, до того, як ми зібрались йти нашим прогулянковим маршрутом, над Сколе висіли хмари. Вище вгору, природніше, температура нижче. От вони і «затримались» на деревах. А того дня, що ми пішли, потеплішало і, залежно від місця, де по дереву стікала вода, де льодяна крихта падала, формуючи «килим», а десь — всіма силами втримувалась. Ось і получились скляні миттєвості весни. Миттєвості — адже наступного дня від них не лишилось і сліду.
Сонечко постаралось.
(більше…)
|
В тумані все набуває геть інакших обрисів. Так і з цією знимкою: вона жодним чином не вписується в загальний ряд того матеріалу, що я приніс з пасма Парашки цими вихідними. Втім, щось тут зачіпає за живе, то ж лишу її тут.
|
Минулих вихідних спонтанно рванули на пасмо Парашки відкривати туристичний сезон. Не було вже сил терпіти ломку за горами, але було нове спорядження, яке конче необхідно було вигуляти — будь-хто зрозуміє, треба йти… Бачили і зиму, і осінь, і весну, туман і Сонце, іній та дощ з льоду. Попри будь-які примхи міжсезоння гори — чудові. Але «дози» не вистарчило. Не встигши спуститись, захотілось ще, а зазвичай таке відбувається на другий день по поверненні.
|
«Light to photographers, like language to writers, is their only means of artistic expression»
— Galen Rowell
|
Рік не пройшов (від зйомки), а знимки все ж оброблені. Ну що ж, лишилось записати в архів, подрукувати та готувати новий похід. Ломка по горах досягла такого розмаху, що боротись вже нема як, піду хоч багнюку місити, хоч куди… А поки що — закінчення про суворий ранок на полонині Закукул, розповідь про який я почав раніше, сподіваючись її оперативно продовжувати, та не так сталося, як гадалося…
В ході написання надумав об’єднати різні записи тегом — получився «Кострича-Кукул’13».
(більше…)
|
