Кажуть, діти або чисті, або щасливі. Великі діти теж :)
Сьогодні з колегою (хм, правда думав, що я один такий вар’ят) традиційно побігали перед обідом. Традиційна відстань (6 км), один з традиційних маршрутів, яких, на щастя, є декілька в околицях офісу. Тільки погода була нетипова: дощило.
Поки біг, то думав, що в дощ я давно вже не гуляв, не їздив ровером і не бігав. Але ж дарма: такого свіжого повітря годі й шукати, навіть в лісі біля хати не таке. Власне, востаннє я бігав під дощем якраз в тому лісі минулого літа, а єдиним бажанням було, аби дощ подовше не закінчувався. Ніби й вар’ятство трохи, але дихання та емоції просто через край.
Ось така вона, ендорфінна залежність.