Приблизно рік тому зайшла розмова з двома моїми колегами щодо ресурсів для спілкування, в якій прозвучала думка про занепад культури, скажу так, (інтернет)-форумів. Мій колега стверджував, що всі перейшли на пикокнижечку чи інші фкантакти, там зручно постити “фоточкє” (навмисне перекручено) та коментувати. Я з ним якось, без особливої дискусії, мовчки погодився. Справді, примітивність тикання кнопки “подобається” відбиває бажання в користувача хоч якось напружувати звивини. «Тренд часу…» — сказав я тоді собі ж подумки.
Але нещодавно думка радикально помінялась. Все було дуже просто.
Дві рознесені в часі дії, які мене наштовнхули на перегляд думки, були вельми прості та навіть однакові: пошук інформації. Одна частинка була точно бачена мною на пикокнижечці (мені здається, чи я почув іронічний сміх?), а друга — на форумі. Так от, друга знайшлася миттєво навіть без всезнаючого Гугла. Першу, до слова, я досі “пошукую”, в якості збоченого спорту.
Остаточно в думці про те, що правильний форум “живєє всєх живих” я ствердився, шукаючи інформацію для побудови роверка. Дідька лисого хоч якийсь сайт має такий набір інформації, як “калєкцівний разум” типу mtbr.com чи road.cc — залежно від характеру роверових потреб, звісно.
Словом. Фотоаматори. Нагадую про існування ФотоКлюмби.
Вона подекуди аж занадто мовчазна, але цілком жива. Без пузомірок і тупокнопки.