Злапані моменти

“Випадково” полосячивши на Червону Стіну (вершина Rote Wand, 2818) та оновивши свій рекорд висоти, на яку залосячилося, ми спустилися до озера Антерсельва знову. Позаяк вже сутеніло, багато фотографій не могли бути зазнимковані — та зараз тішимося тими спогадами, які маємо, та тим, що все ж зазнимкували.

Ще до підйому на гору. Ото знайшов панорамку, зняту телефоном…

Тогоріч, будучи у відпустці в Італії, мали нагоду поглянути на гори Південного Тіроля (Alto Adige) і, зокрема, на одне з озер — Lago di Anterselva. Німецькою воно називається Antholzer See, а як українською — я й гадки не маю.

Навколо озера йде пішохідна стежка, цілком пристосована для дітей, людей поважного віку та тих, хто звик милуватися природньою красою. В кращих точках є лавочки, можна присісти, відпочити, наслодоитися тишею, подумати про щось своє.

В нас же не обійшлося без пригод: ми помітили вказівник на гірський маршрут. Топогорафічної мапи я з собою не мав (як виявилося, дарма), то ж випадково трошки полосячили. Але про це — іншим разом. Сьогодні мова про озеро. Точніше, фотографії. Вже від стоянки було гарно:

Про двері та деякі інакші замальовки.

Я вже подекуди сам собі не вірю, коли щось планую “дописати завтра”. То якісь хатні справи, то до комп’ютера навіть не підходив, ще якісь причини. Тому “тиждень” підходить замість “завтра” за раз плюнути – а що ще робити? Словом, остання, мабуть, порція знимок з Комаккьйо.

Сьогодні місцеві мене виправили, що правильно казати Комаккьйо (а не Комаччіо, як я казав раніше; чого так вирішив – не маю ані найменшого поняття, але був переконаний).

Втім, повернуся до своїх баранців, себто фотографій. У вище згаданому місті є канали. Мабуть, буде дуже дуже тупо назвати це “маленькою Венецією”, по-перше, позаяк не був у Венеції, а по-друге, бо від того “штампу” вже нудить. Буе, одним словом. Але канали мені сподобалися. Особливо – їх сусідство з автомобілями, роверами, мотоциклами. Гарно…