Злапані моменти

Колись на одному форумі я прочитав, що хтось назвав кадр з пропорціями 2,35:1 «кіношним». І мені сподобалося.

Відтоді назбиралася вже непогана колекція таких картинок; інколи я їх бачу ще до того, як беру камеру в руки. Ось це і це точно «ляже» в ці пропорції. Клац. А інколи все стається навпаки. Крутиш-крутиш звичні 2:3, то одне зайве, то інше. Навіщось то знимкуєш, а вже через незнати скільки часу доходить: так ось же воно. Врізав верх-низ і все, ось той результат. Так і з цією картинкою сталося: допер, лише обробляючи.

Давно не був у рідному місті…

Мабуть, тепер Львів таким і запам’ятається: рідним містом, яке втішило доброю погодою протягом жовтневого візиту. Він розвивається, мені приємно бачити ці позитивні зрушення, щоразу (чи, правильніше сказати, щороку?) приїжджаючи туди. Цьогоріч навіть камера придалася, позаяк, мабуть, десь там якось зійшлися зірки: був час, був настрій, була погода. Навіть кілька знимок зробив. Ото одна з Кайзервальду. Далі, за наявності часу, буде.

Щось у мене далі непруха з обробкою відзнятого: воно виросло, як лавина. Хоча, бачу ще одну проблему… чи то пак — задачу: відслідковування опублікованого, позаяк настрій в мене покрутити то одне, то інше. І якщо на комп’ютері все більш-менш ясно, то що у вебі — хтозна. Може хтось має якісь світлі ідеї з того приводу?

От і з Королівським озером та ж фігня. Вже п’ятий чи шостий підхід до обробки, позаяк складно; складні умови освітлення — корячусь при проявці — йде поволі. А вільний час весь уривками.

Втім, сьогодні ото вродилося: