Знову, курва, радіо,
телебачення, курва, преса …
Влада собі, як влада:
суцільні, курва, бандити …
/Мертвий Півень/
Ні, не так. Знову, курва, блогери …
Хто достатньо давно мене знає, давно в курсі, що нижче подано фото, яке точно відтворює славу фотографа — то таке фото, яке п…ть всі підряд, але ніколи не вказують авторство. Ну якби мені було шкода, так же ж ні. А тепер ще якесь стерво дозволило собі зробити з картинки униле сіре гімно (з результатом можна ознайомитися тутка; адміни пишуть, що вони лише текст додали).
То ж доводжу до відома, що це фото існує лише в цій обробці і крапка.
І його можна при бажанні купити у вигляді відбитку, оформленого належним чином.
Оу йє – і наостанок: якщо Вам приспічило десь запостити це фото – зв’яжіться зі мною, я можу обрізати під формат і дати файлика. Але, трясця, якщо просто по-тихому с…ти – жеби до кінця життя тепле пиво Вам наливали. Sic!
|
Давно то було, 2003-й рік. Я тоді лише прийшов працювати на Фокстрот і офіс Юг-Контракту, які торгували фототехнікою, був в тому ж приміщенні. Тоді й почав вдумливо фотографувати, але чим та як — питання десяте… Nikon F65 був на той момент недосяжною мрією.
16 років потому я випадково набрів на нього ж на ebay і чи то 25, чи 30 євро зробили свою справу, позаяк оптика була. Не розглядаючи кольорову плівку, як щось цікаве (годящий колір для себе я цілком годящо отримую з цифри), вирішив прикупити, дивлячися лише в бік ч/б фото. І от, інколи щось получається… Та й є щось особливе в контактному відбитку цілої плівки на одному А4.
Подекуди можна навіть щось друкувати…
Nikon F65, Nikkor AF-D 50/1.4, Ilford HP5+. Львів, жовтень-листопад 2019.
|
Колись на одному форумі я прочитав, що хтось назвав кадр з пропорціями 2,35:1 «кіношним». І мені сподобалося.
Відтоді назбиралася вже непогана колекція таких картинок; інколи я їх бачу ще до того, як беру камеру в руки. Ось це і це точно «ляже» в ці пропорції. Клац. А інколи все стається навпаки. Крутиш-крутиш звичні 2:3, то одне зайве, то інше. Навіщось то знимкуєш, а вже через незнати скільки часу доходить: так ось же воно. Врізав верх-низ і все, ось той результат. Так і з цією картинкою сталося: допер, лише обробляючи.
Парк «Піскові озера». Львів, Україна. Жовтень 2017.
|
Давно не був у рідному місті…
Мабуть, тепер Львів таким і запам’ятається: рідним містом, яке втішило доброю погодою протягом жовтневого візиту. Він розвивається, мені приємно бачити ці позитивні зрушення, щоразу (чи, правильніше сказати, щороку?) приїжджаючи туди. Цьогоріч навіть камера придалася, позаяк, мабуть, десь там якось зійшлися зірки: був час, був настрій, була погода. Навіть кілька знимок зробив. Ото одна з Кайзервальду. Далі, за наявності часу, буде.
|
Найулюбленіша, попри всю свою обшарпаність та занедбаність, станція української залізниці…
Пригадую, як вперше взнав про її існування. Колись, коли мацкалі були менш кацапи, а в мене було дещо менше самоідентичності, та на самих початках мого захоплення фототемою (а було то в 2003 році, коли ми з Сашею С. працювали разом і разом погрязли в цьому брудному збоченні), я товкся на Клубі Фото.ру. Цікавили персонажі і здалеку, і поблизу. От одним з таких авторів була Іра з Києва, в якої я й побачив фото цієї станції. Побачив, забув. А потрапив на це місце вже згодом, на 6 років пізніше, коли ми з Юлею поїхали шукати замок в Чинадієво, про який ще на той час ніхто не знав, але то вже геть інакша історія.
Отже, 2009. Fuji Superia, Canon EOS 3 та улюблена мною Tokina AT-X Pro 28-80/2.8. Після грамотного сканування не було ніяких забав з витягуванням кольору і тому подібним. Вже би й зараз щось так познимкував, але видатки на процес, від якого я геть відійшов, мене просто вражають (адже ані сканера, ані плівкової камери в мене нема).
|
