Злапані моменти

На днях писав пост про монохромну цифроЛєйку для Клюмби, після чого ми ще й на форумі попатякали трошки. А сьогодні зробив переклад частини статті-відгука французького фотографа Стівена Мельцера (Steve Meltzer), що його у себе на сайті розмістив Dave (Imaging-Resource). Як я перекладав — хай собі тут полежить.

…В 2003му, бувша в користуванні Leica M4 або M6 з кількома об’єктивами коштувала, здається, біля 2000$. Не зважаючи на те, що то були (суттєві) гроші, це були гроші, які можна було назбирати, працюючи додатково до основної роботи (підробляючи).

Поява Monochrom
Поки я про це говорив, мені прийшов лист з вебсайту Leica. Вони запрошували мене взяти участь в опитуванні стосовно нової M Monochrom, що я і зробив. Опитування було адресоване «лейкофілам» стосовно їх думок про Monochrom. Я був вражений, але близько половини з понад 1200 респондентів думали, що камера занадто дорога та біля 35% сказали, що це камера не для них або просто «дивакувата ідея». І лише 140 респондентів (12.3%) були зацікавлені в камері і думали щодо її покупки.

Ці цифри дещо допомогли мені зрозуміти моє власне ставлення до M Monochrom та аукціону з продажу «серії 0». Я відчував почуття втрати мною Leica, як «моєї» компанії. Я можу зрозуміти бажання Leica зробити гроші, особливо після тривалих втрат грошей, але моя думка в тім, що вони просто розвернулись дупою (в оригіналі — спиною) до більшості фотографів, які зробили їх успішними (відомими).

Взагалі, слава Leica цілком і повністю побудована на роботах та відомості Анрі Картьє-Брессона. Щоправда, я навряд чи зможу уявити радість К.-Б. від нового «шикарного» позиціонування, про яке говорять в Leica. Брессон вірив в силу фотографії. Перед своєю кончиною він створив центр фотографії в Парижі для популяризації та експонування робіт фотографів, причім в більшості — Leica-фотографів. Якби він був живий, я впевнений, він би спонукав Leica інвестувати більше в перспективні камери як «робочі машинки», аніж як в «камери-інвестиції».

Рішення про виробництво M Monochrom дещо озадачило мене своєю націленістю на надзвичайно малу кількість фотографів. Зрештою, скільки фотографів знимкують лише в ч/б і скільки з тих можуть собі дозволити цю камеру? Навіть більше, з фотографів, яких я знаю, хто знимкує ч/б та робить великі виставки своїх прінтів більшість надає перевагу чорно-білій плівці та середньо- і великоформатним камерам. То для кого ця камера призначена і як звучить його чи її ім’я?

В кінці-кінців, мене не дуже цікавить, чи Leica хоче виробляти камери по 8000 доларів та об’єктиви по 5000 для кількох заможних людей. Як і більшість з респондентів того опитування, я не можу собі це доволити (такі ціни). І це вселяє в мене надію, що Leica почне приділяти більше уваги потребам інших фотографів, як-то поколінню молодих фотографів, які не мають 20 000 доларів на камеру, що її візьмуть з собою в гетто, джунглі, або місця бойових дій.

Тим не менше, не дивлячись ні на що, Leica у мене в крові та частина мого існування. Отож, коли вона відвертається від людей, хто її любить, я її спитаю, як Юлій Цезар: «І ти, Leica?».

P.s.: за умови цитування перекладу — давайте будь-ласка посилання сюди або на клюмбу. Дякую.

Где-то года полтора назад мне в GoogleTalk постучал одноклассник с фразой “А мы ведь не меняемся…”. Я спросил, из чего он сделал такой вывод и получил ответ касательно музыки, которая была в тексте статуса. Вот и сейчас я вспомнил эту реплику – уже скоро 20 лет, поди, как я слушаю Queen, Scorpions и многих других. Нет, “свежая” музыка у меня тоже есть. Но всё время возвращаюсь к “старичкам”. Мы (почти) не меняемся…

Мы не можем запретить птицам пролетать над нашей головой, но мы не позволим им садиться нам на голову и вить на ней свои гнезда. Подобно этому мы не можем запретить дурным мыслям иногда приходить к нам в голову, но мы должны не позволять им гнездиться в нашем мозгу.

Бог слепил человека из глины, и остался у него неиспользованный кусок.
— Что ещё слепить тебе? — спросил Бог.
— Слепи мне счастье, — попросил человек.
Ничего не ответил Бог, и только положил человеку в ладонь оставшийся кусочек глины.

Всё время переживать из-за прошлых ошибок — самая грубая ошибка.
Мухаммед Али