Моє перше знайомство з імпульсним світлом відбулося вельми давно і, як багато чого технічного у світі фотографії, завдяки Олексію. Власне, то було в 2009-у; я тоді влаштувався на роботі (попередні роки не були стабільними), перші синдроми шила в дупі “явсеперефотографую” вже теж минули, ЖЖ ще був живий і я почитував (вгадайте з чиєї рекомендації) 80/20 Фото.
На рік пізніше ми пішли разом в арендовану студію, де я отримав портрет, що простояв в мене на офіційних фотографіях раптом аж до учора. 8 років — непоганий термін, щоправда, лякало те, що за той час я дещо змінився.
Думаю, всі вже зрозуміли, що мають справу з неспішним хлопом, але хто ще на іншій хвилі — від листопада 2016 року в мене є нагадувалка "зробити нове фото пристойного (офіційнішого) вигляду". Ото вчора нарешті відмітив, як зроблене…
Здобутків фотографічного плану тут для мене насправді два. Перший — то справді автопортрет. Камера, світло — все кероване самостійно. Друге — то автопортрет з додатковим імпульсним світлом. Фотоаматорам: ключове слово strobism. Виносний спалах ліворуч, світло 45°/45°, біла 120 см парасолька на просвіт. Нічого надзвичайного, але мене поперло. Фото на профіль я таки зробив окремо, а це вже було наприкінці експериментів. Бажаючим і собі спробувати — підручник для починаючих Lighting 101 на strobist.com зробив вже не одну людину щасливою ;)
В Берні ми випадково здибали виставку скульптур, присвячених сенбернарам. Вона відбувалася з 1 липня до 30 вересня, відтак в серпні ми попали акурат на середину. Відверто кажучи, я геть не замислювався, що то — подія тимчасова, інакше познимкував би їх окремо, а так ми лише зробили пару фотографій — і ті “з собою”.
Шкода, звісно, що не склалося подивитися їх більше. Навіть подумати не міг (а скульптур було близько ста). Навіть програма на телефон пропонувалася, яка показувала, де «сидять» песики. Звичайно, як годиться в таких випадках, вони були розмальовані рядом митців, деякі — гарніше, деякі — простіше, кожному своє.
Ви мені допоможете, якщо відповісте на наступні запитання (звісно, анонімно). Я задумав певні переробки в бложику і, відповідно, мушу розставити пріоритети, позаяк часу на все ніколи не вистарчає… Дякую завчасно.
Filed under: Я if(!is_single()) echo "|"; ?> 2 коментарі
Здавалося б, кілька місяців тому лише придбав шосейника, а сьогодні 1000-й кільометр проїхав та навіть встиг в Австрії та Угорщині побувати, причому по декілька разів…
Шосер – задоволення геть інакшого ґатунку, ніж крос-кантрійник. І то, і то – однозначний кайф, але якщо КК чудово “літає” по вузеньких доріжках та скаче помежи коренів дерев, то шосейник летить низько, прямо, але летить. За кілька місяців середня швидкість недовгих закаток (30-40 км) виросла до фантастичних (ще тогоріч) ~27 км/год, а паузи стали рідшими: довше “стабільніше” покриття забезпечує рівномірний каденс, пікові навантаження стають рідшими, настрій – розміренішим.
Мабуть, це тільки початок. А мого шосейника чекають нові пригоди. Про деякі він вже знає, про інші – ще ні :)
Filed under: Я if(!is_single()) echo "|"; ?> 4 коментарі
Було діло, тогоріч підгледів в Дяка стосовно #wbtwd, — а цьогоріч заради жарту вирішив собі щось склеїти. Славікового хисту до зйомки в мене, звісно, нема, тому зліпив, що вмів. Щоправда, лопухнувся і замість кількох відеовідрізків отримав фоточки (привіт, випадкова зміна режиму; в рукавицях не відчув), але загалом на маленький кліп вистарчило.
Апельсинчик — то ровер. Все почалося з купленої навесні оранжевої рами Cube (від моделі LTD Pro 29″), а далі якось вельми вдало додалася вилочка та пішло. Сьогодні нарешті доскладав та вивів на тест-драйв. Правда, багато чого ще не налаштовано ідеально, але пекло, — не міг вдома всидіти.
Одразу скажу, що мене просто задавила жаба стосовно Дякового поста "#wbtwd"; не тому, що я не їздив в той день ровером на роботу (якраз їздив), навіть не тому, що не зняв відяшки (але ж не зняв), а бо в нього кльова відяшка є, а в мене — не є. Жахіття. Жєба торжествує.
З такого страшного приводу торжества жєби я згадав, що в мене є надцять гігабайт необробленого відео з нашої сніжно-роверової прогулянки, що ми з Юльцею здійснили в останній день минулого року — закриваючи сезон — аби відкрити його знову першого січня року вже цього. Сів і з одного підходу зробив мацьопкий ролик. Правда, я дещо лопухаюсь ще з відео: часом кріплення зле виставлю, часом ще яка біда, тому оригінал так собі, як і його похідна.