Злапані моменти

Друге фото з 10, що мають бути за 10 днів. Ура, вже 20%! :)

Цього разу в кадрі околиці перевалу Стельвіо. Що ще сказати? Мабуть, оця сувора краса гір, — то основна причина, з якої я їду в гори. І тиша.

В околицях перевалу Стельвіо, Італія, 2016.

Jaufenpass. Другий перевал (хоча, якщо подивитися на речі під правильним кутом зору, перевал якраз перший; Россфельд, все ж таки, — панорамна дорога) у моїй любительській велокар’єрі.

Близько 1700 м набору висоти за неповних 20 км (якщо не забути натиснути “старт” біля першого щита), середній градієнт ~7% та лише 12 “шпильок”. З боку Штерцінга (Sterzing), до речі, набору менше. Хоча й дорога гірше, тому куди краще спускатися — питання вельми інтимне…

Тут і надалі використані фотографії, зроблені Юльцею, зі зрозумілих причин.

Трошки кумедно, але я не те, щоби не планував цей перевал їхати, а й взагалі за два дні до цієї поїздки не знав про його існування. Допомогла поповнити знання спец-виставка “На перевал, готові, марш!” (Auf die Pässe, Fertig, Los!) в Турізеумі (туристичний музей в Мерано). Суть виставки полягала в розповіді про минуле деяких відомих перевалів, їх значення для розвитку туризму в регіоні і таке інше. Можливо, я повернуся до цієї теми, дуже багато цікавого.

Отже, ціла серія випадковостей (відпустка в Італії замість запланованої Хорватії, постійні втечі від дощового фронту, який заливав пів-Європи і так далі, аж до відвідання Турізеума) спровокували не лише знання про перевал, але й швидке припасування планів у вигляді “воно й так дорогою домів, то ж як погода дозволить, поїду”. Погода дозволила, пропонуючи комфортні +12..+15°C на підйом і давши моцного копняка з +4°C на спуску. Хто не в курсі: дві куртки не допомагають, пальці в рукавичках змерзають геть начисто і гальмів майже не відчуваєш.

…і трошки ширше: