Знаєте, є такий двоколісний вид транспорту: велосипед.
І є такі його власники (не всі): велосипедики.
“Креатив” мій, якби раптом.
Замість епіграфа.
Активно пересуваючись містом та нарікаючи, подекуди, на відсутність часу, з зацікавленням спостерігаю за трансформацією свого міста, хоча переважно — його центру. Мені часто та періодично доводиться бувати там власним автомобілем, хоча я би хотів скоротити кількість візитів власним автотранспортом, хоча це на разі вдається так собі. Перепон на шляху деурбанізації вистарчає: нездала система громадського транспорту — перш за все.
“Європеїзуватись” з ровером поки що теж складнувато: зупиняє кількість оголошень про крадіжки роверів (зрештою, мені пропонували для економії коштів в якості “порога входження” в систему купити ровер, вкрадений в Європі, причім не як-небудь, а через магазин, що такими роверами торгує, у Львові) та майже повна відсутність роверистської інфраструктури. Та велосипедики…
Власне, такий співзвучний з лайливим словом термін народився у мене доволі свідомо і, буду відвертим, я вкладаю в нього всю зневагу, яку годен. На жаль, представників цього підвиду серед роверистів дуже багато; за моїми мірками — десь так 9/10. Може, 8/10. Але ситуації це не міняє.
Маючи бажання в ближчім часі взяти ровер напрокат, на уїкенд, просто покататись, вирішив перечитати ПДР. Переважно, за кермом автомобіля чи будучи пішоходом, я намагаюсь їх дотримуватись, так само переважно получається.
Відкриваю розділ 6 — “Вимоги до водіїв мопедів (sic!) та велосипедів”. Буквально з другого пункту починається: 6.2. Велосипедист має право керувати велосипедом, який обладнаний звуковим сигналом та світлоповертачами: спереду – білого кольору, по боках – оранжевого, позаду – червоного. Для руху в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на велосипеді повинен бути встановлений та увімкнений ліхтар (фара). Добре, в прокаті ровери відповідають вимогам. А на практиці? Я вже гальмував “в підлогу” зі швидкості 44 км/год, їдучи по вулиці Кульпарківській, коли фари “вихопили” з темряви ровериста. Початок листопада минулого року, історія звичайна: світло ще не включили, Сонце вже виключили.
Далі: 6.6. Велосипедисту забороняється: … в) рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей до 7 років на дитячих велосипедах під наглядом дорослих). Навіть коментувати не хочу. Але підстрибую, в ролі пішохода, щоразу, коли ззаду проноситься щось, минаючи мене в 15-20 см і несеться далі.
А тепер найцікавіше. 6.7. Велосипедисти повинні виконувати вимоги цих Правил, що стосуються водіїв або пішоходів і не суперечать вимогам цього розділу. Насправді це — апофеоз. Тобто, якщо я правильно розумію, велосипедист не може рухатись “під цеглину”. Або проти руху по вулиці з одностороннім рухом. Або не показувати маневри (далі йде неперекладана гра слів на місцевому діалекті). “Не може” тут значить “не має права”. Але ж робить…
Одна моя знайома чесно визнає, що (цитата) їздить ровером по тротуару та парках, бо не знає ПДР і пунктів з Правил, що стосуються ровера. Sic! Так, саме так! Машиною так не їздить. Тьху-тьху.
Один мій знайомий щиро дивувався тому, що я не став тертись правим боком своєї машини, рухаючись в напрямку вулиці Січових Стрільців по вулиці Костюшко, коли він рухався просто мені назустріч. Так, я його змусив майже вилізти на бордюр. Інакше місця для роз’їзду не вистарчало.
Акурат вчора двоє роверистів крутили мені пальцями біля скроні, проїжджаючи на червоне світло одне з перехресть, що відоме жвавим рухом на червоний (для нашого спільного напрямку руху) сигнал світлофора. На диво, вони виглядали не на велосипедиків, а на спортсменів.
Приблизно раз на місяць, не частіше, я бачу ровер, укомплектований дзеркальцем заднього виду, або аналогічне дзеркальце на шоломі у його власника. Раз на тиждень — ровериста в шоломі.
Прикладами можна ще мегабайти трафіку нагенерувати.
Що мене у всьому тому, як то кажуть, “стрьомає”? По-перше, нетерпимість роверистів до мене в амплуа водія. Саме ті спортсмени вчора мене “насварили” (жестикулярно), за “фа-фа” та вказання пальцем на світлофор. Якої холєри я показую поворот, коли подібних до них об’їжджаю? По-друге, це невігластво більшість людей не тільки не бажає виправити, а й, схоже, ним пишається. І мені стає страшно від того, як тепер слід буде проїжджати перехрестя Костюшка-Січових Стрільців, в світлі новозбудованої велодоріжки, такого щастя для велосипедиків. Якщо, звісно, вони нею користуватимуться. Адекватним роверистам — тисну руку.
Люди, не будьте велосипедиками. Будьте велосипедистами. Поширення вітається. Dixi.
Post-scriptum. Не в тему, але про хороше. Двічі за останній тиждень користувався платною паркувальною зоною, що облаштували на Валовій. Зручно та по-європейськи. Кумедно тільки з “системи” — дядька, який на в’їзді в паркозону натискає на автоматі кнопку та дає квиток. Покращення євродосвіду? Прикільно…
Post-post-scriptum. Ні в якому разі не підтримую паркування на та гуляння по велодоріжках.