Альпійські «молочні ріки» міцно засоційовані (мені) зомбоящиком з шоколадом «Milka». Чому — я й сам не знаю, але асоціація напрочуд стійка та не дає спокою, є картинка — є думка і навпаки. Хоча, здавалось би, до чого…
До того ж, гори та дороги, як різновид подорожей та сюжетів для фотографування, я люблю просто фанатично. Тому панорамна дорога Гросгльокнер була необхідним пунктом подорожі, попри жахливі прогнози зранку, коли ми залишали Гальштат. На щастя, прогноз схибив, хоча погода і зачепила нас своєю примхливістю, втім, найрясніший дощ пішов тоді, коли вже стемніло і я притискав педаль акселератора у напрямку Філлаха…
Щиро кажучи, я трошечки засмучений тим, що самого Гросгльокнера (вершину) ми не побачили, адже він міцно спав у хмаринці. Але то достатній привід для того, щоби приїхати ще раз. Я би з задоволенням там пару днів пожив; наявність будиночків з кімнатами по дорозі спонукає. Хоча десь глибоко всередині розумію, що один «підхід» на кілька днів все одно не дасть результату, про який я десь там, потаємно, мрію…
