Злапані моменти

Осінь, звісно, закінчує літо, але такими барвами, що годі собі уявити. Головне, мабуть, захотіти побачити всю цю красу, не налякавшись можливих вітру, дощу, холоду…

«Плантації» чорниць та брусниць в плані осінньої кольорової гами для мене не гірше букових лісів, адже такого розмаїття барв годі пошукати (японських кленів, на жаль, в околицях негусто). Мабуть, Боржава зараз просто вишнево-червоно-жовта, а от Вододільний — такий, як нижче. Це — стежка через безіменний вершок між Пікуєм та Нондагом. Не пошкодував, що пішли саме нею :)

…той не лось (рифму опущу) — стверджує Назар. Авторська орфографія збережена :)

Насправді назва допису лише жарт, адже фотографія нижче не претендує саме на показ Пікуя, як об’єкта споглядання, а радше елемента пейзажу, котрий десь там трошечки висунувся з-за хмари. Традиційно (для мене) на Вододільному хребті налізла хмара, що вилилось пізніше у встановлення табору близько до «наосліп», але доволі вдало (знову ж, як на мене). Принаймні нічна та ранкова зйомка за довгий час мене потішили.

Втім, до Пікуя. Він цілком видимий, щоправда, на задньому плані — отой гострий дзьобик. 1408 м над рівнем моря, все ж таки. Знимкувати з краю хмари мені традиційно подобається, то ж я особливо не пручався та пару кадрів зробив. Один з них — нижче.

Поскільки ж мій щоденник не претендує на висвітлення подій у форматі так званих «фотозвітів», всі, кому цікаво, можуть подивлятись більш хронологічно розказані події (звичайно, з дещо більшою кількістю світлин) на форумі ФотоКлюмби у відповідній темі. Сподіваюсь, там будуть не лише мої знимки.