Можна би було ще сказати «пасмо осені на підйомі». Але як вже сказав…
Кількома днями раніше, до того, як ми зібрались йти нашим прогулянковим маршрутом, над Сколе висіли хмари. Вище вгору, природніше, температура нижче. От вони і «затримались» на деревах. А того дня, що ми пішли, потеплішало і, залежно від місця, де по дереву стікала вода, де льодяна крихта падала, формуючи «килим», а десь — всіма силами втримувалась. Ось і получились скляні миттєвості весни. Миттєвості — адже наступного дня від них не лишилось і сліду.
Сонечко постаралось.
Чорниця та інші патики теж вкрились льодом, який затримався і наступного дня — та лише на тіньовому боці та й зі значними «втратами». Так грало світлом, що я не міг пройти повз.
Ялинка теж собі похизувалась прикрасами (чорт з ним, тим горизонтом… ;)).
Чорниці:
Темний бік сили… Та нє, всього лиш тіньова сторона.
Фото зроблене наступного дня. Ці ялинки в кадрі знаходяться досить високо, але Сонце їх освітлює тільки зранку. Вірогідно, через те на них ще лишились ті льодяні прикраси, бо з решти ялинок подібні познімав вітерець. Власне, ми весь вечір та всю ніч насолоджувались «кришталевими дзвіночками» — звуком падаючих з ялинок, біля яких ми поставили намета, льодиків. Отако…