Shut up, legs! – фраза, відома не тільки роверистам. Бігуни її теж люблять. Напевно :)
Вчора відбувся 31й Мюнхенський Марафон. Ми з Юлею теж приймали участь. Щоправда, на “половинці”. Для мене цей півмарафон став першим офіційним (взагалі дистанцію півмарафона я бігав вже двічі та обидва рази, як-то кажуть, “по приколу”), а для Юлі — першим взагалі. Офіційний відлік часу нетто показав 2:00:06 (десь перегальмували на станціях дозаправки), але Strava іншої думки та показує приємні очам 1:58:38. Як би не було, ціль досягнута, офіційний відлік є, нова сторінка особистої спортивної історії розпочата.
За організацію можна було би довго співати дифірамби, та не буду, — просто все було організовано на чудовому рівні. Хоча… можна доколупатися до пива на фініші: Erdinger Alkoholfrei, який наливають на інших подіях, по-перше, смачніше Schneider Weisse, по-друге, його наливають гарні дівчата замість старих дядьків і по-третє, роблять це швидко. А от за яблучка організаторам окреме дякуємо — не обмежились “стандартними” бананами. Та й молочні протеїнові коктейлі наготували.
Наостанок трошки про “зраду”… мордокнижка любить на щось пожалітися, натомість пропоную інакший підхід: аніж обхаювати свою державу, доведіть світові, що вона — класна. Чесно кажучи, крепко пошкодував, що не мали прапора чи бодай прапорця на фініші. Наштовхнув на думку хлопець з Києва, якого ми обігнали (Іване, якщо Ти це читаєш — привіт!). Достатньо було лише тріко з надписом UKR. Жебись знали, що Україна — це не лише війна…