Людина — істота геть непостійна, якій вічно хочеться чогось інакшого, ніж є на разі. Я от такий… Взимку хочеться тепла, влітку — прохолоди. Керувати погодою, втім, я не вмію, то ж вдаюсь до хитростей, мені підвладних.
Так ось, бавлячись бездзеркалкою з древнім телевичком минулого тижня, зазнимкував собі простенький сюжет. Сонце попало в кадр (вдало? невдало? ну, то як подивитись) та розфарбувало його на золотистий відтінок. Не можу сказати, що це геть те, що я шукав, але сподобалось. Трошки підсиливши цей акцент, лишив кадрик десь таким:
(більше…)
|
В якийсь момент помітив, що настільки довго не знимкував свого міста, що починаю забувати, як воно виглядає (опустимо факт, що альбом про Львів, розпочатий ще в 2007му, якщо не раніше, я досі не закінчив). Загалом причини зрозумілі: то туди поїхав, то сюди подався, містом майже не гуляю. Вчора-сьогодні трошки виправив ситуацію, хоча вчора — опосередковано, а сьогодні — без фотоапарата. Зате погуляв, знайшов дещо (для себе) нове…
|
…а напередодні того дня приїхали нові ND-фільтри, то ж подумав піти погуляти та познимкувати. Знимканули цілий один сюжет, зустрілись з Назаром та Ганнусею та далі вже сиділи за кавою та душевною розмовою в «Світі кави». А потім ми з Юльцею почалапали додому під літнім, але прохолодним дощем, згадуючи, як знимкували рідне місто раніше і гуляли хтозна скільки часу…
P.s.: До речі, ч/б вже теж 100 років у мене не було.
|
Отак бува, гуляєш своїм же рідним районом, аж раптом бачиш таке, що там роками було, тільки ніколи не помічалось. Так трапилось і того разу, коли побачив квіти біля цього будиночку. Ходив повз нього в школу казна скільки років, пізніше — знову ж таки — туди-сюди вештався, ніби і щось бачив, але саме такого не помічав…
|
Того вечора вибрались погуляти з частим гостем нашого міста (та автором чудової серії «Львів непопсовий») Сергієм перегулятись та познимкувати, а пізніше — зустрітись та попити пива і попатякати з Романом та Андрієм. Щоправда, ще пізніше мене висмикнули з-за гальби пива по робочих питаннях, чому я був дико си тішив, але маємо, що маємо.
Власне кажучи, ця вілла, що на фото нижче, у Сергія чудово описана в нотатці «Палац гіпсових королів». В епістолярно-історичному світлі майстер з мене ніяких, я більше по клацнути та показати, тому по докладну інформацію все ж відправлю до того пана :)
|
Колись читав, що знавці нараховують у Львові понад 5000 скульптур та зображень левів. Перевіряти цю цифру не маю жодного настрою, але на віру сприймаю з радістю. Звичайно, серед усього цього розмаїття левів у мене є свої улюбленці. Зокрема оці двоє біля Порохової вежі (пригадую, що ніби їх привезли з Оброшино, але Сергій Криниця не зовсім згоден з цією версією, відтак шукатиму в найближчім часі своїх джерел, звідки я таке взнав).
Придумавши собі пригод на дупу ще одну серію знимок до знимкування, пішов в тому числі зазнимкувати портрет цим звірям. А тут ще й як на замовлення Антон виставив знимку мене, що нагадала легенду про цих левів (власне, та знимка нижче).
Портрет левчика.
(більше…)
|
