Злапані моменти

Колись на одному форумі я прочитав, що хтось назвав кадр з пропорціями 2,35:1 «кіношним». І мені сподобалося.

Відтоді назбиралася вже непогана колекція таких картинок; інколи я їх бачу ще до того, як беру камеру в руки. Ось це і це точно «ляже» в ці пропорції. Клац. А інколи все стається навпаки. Крутиш-крутиш звичні 2:3, то одне зайве, то інше. Навіщось то знимкуєш, а вже через незнати скільки часу доходить: так ось же воно. Врізав верх-низ і все, ось той результат. Так і з цією картинкою сталося: допер, лише обробляючи.

Давно не був у рідному місті…

Мабуть, тепер Львів таким і запам’ятається: рідним містом, яке втішило доброю погодою протягом жовтневого візиту. Він розвивається, мені приємно бачити ці позитивні зрушення, щоразу (чи, правильніше сказати, щороку?) приїжджаючи туди. Цьогоріч навіть камера придалася, позаяк, мабуть, десь там якось зійшлися зірки: був час, був настрій, була погода. Навіть кілька знимок зробив. Ото одна з Кайзервальду. Далі, за наявності часу, буде.

Фейсбучик нагадав, як то було 6 років тому. І навіть цікаво нагадав.

Вперше машиною за кордон в подорож. Далеку й невідому, щось близько 300 км в один бік. Власне кажучи, навіть не підозрював, як воно далі понесе… Львів-Краків. 5 годин на кордоні (можна окрему розповідь написати). Автобан, до речі, починався десь в районі Денбіци; до того чудово відпрацьовувалася зміна обмеження швидкості 50..70 км/годину. Мало не забув: вперше розігнався до 140 км/год. Гм… о:)

В нагороду за 5 годин очікування на кордоні Краків потішив видатною погодою, теплими осінніми днями. Кілька років потому навіть подумував поїхати туди жити/працювати, але не склалося. Може, й на краще.