Hérisson — французькою «їжак». Тому водоспади Cascades du Hérisson, природньо, можна назвати Водоспадами Їжачка. Навіть на сторінці, присвяченій цим водоспадам, прапорці вибору мов у вигляді їжачків. Цих водоспадів насправді декілька, про що можна здогадатися з множини у назві, вздовж річки йде туристична стежка, що вимагає хорошого похідного взуття (принаймні, кросівок з доброю підошвою). Традиційно додається комфортна парковка та купа інших бажаючих подивитися :)
Їх я теж віднайшов по фотографіях на Google Maps. Бажаючим: Cascades du Hérisson на мапах.
(більше…)
|
Багато місць для відвідин у Франції я шукав з допомогою шару з фотогафіями на Google Maps. Колись був Panoramio, але його корпорація добра прикрила пару років тому. Шкода, зручно було…
Так склалося і з цими каскадами. Перше знайшлася фотографія на гугломапі, тоді — назва, а далі вже справа звички. Не будучи розбещеним водоспадами ще з України, зазвичай я волію все ж таки відвідати той чи інший — і, в даному випадку, знахідка не підвела.
Водоспад розташований в муніципалітеті Ле-Водіу́ (Le Vaudioux, Franche-Comté, Jura). Зручна, щоправда, невеличка парковка (46.681310° N, 5.936899° E) — і вказівники показують два напрямки. Обидва правильні :) просто одна доріжка веде до верхнього оглядового майданчика, а друга — до середнього та нижнього. Варті відвідин — усі.
(більше…)
|
Мабуть, саме такою Францію я не уявляв. Хоча коли ми були в Ельзасі восени 2015-го, ми бачили саме гірський регіон. Але, навіть знаючи про гірський спорт (скажімо, лижі), я не очікував саме такого виду.
З Швейцарії до Франції кермувала Юля, я ж на сидінні пасажира насолоджувався видами. Ледве встиг вихопити телефона, аби зробити цей кадр.
|
Сьогодні на мордокнижечці вичитав, що рідка дієта є найзручнішою: після 4-го келиха вина вже до дупи, наскільки ти товстий. Мабуть, французи знають в тому толк, як ніхто інший…
|
Вочевидь, я не приділив належної уваги Берну та, зокрема, його фонтанам, об’ївшись фондю акурат перед тим… вважатиму це адекватним приводом повернутися, а у винуватці запишу крім фондю хмарну погоду.
Отже, фонтани та джерела Берну (тут і надалі посилання на німецькомовні джерела).
Перші фонтани (чи краще сказати колодязі?) існували в Берні ще в ХІІІ ст., причому відомі були як природні джерела, так і приватні цистерни, а також колодязі, які вимагали додаткових зусиль для підняття води на поверхню. Природніх джерел, які «постачали» воду постійно, станом на кінець XIV ст. було відомо п’ять; одне з них збереглося й досі, на Brunngasse.
Аж до XVI ст. ці фонтани-джерела були виключно дерев’яними. Перший кам’яний фонтан з’явився в 1520 році; пізніше, в 1542-1546 рр. наявні дерев’яні фонтани були перебудовані в кам’яні, декоровані здебільшого фігурами майстра з Фрайбурга на ім’я Ганс Ґінг (Hans Gieng). Тоді ж з’вилася посада «майстра фонтанів» (Brunnenmeister).
В ХІХ ст. фонтани розглядалися, як перешкода руху транспорту, що призвело до часткового їх (фонтанів) переміщення. Тоді ж їх утриманню приділялося мало компетентної уваги, що призвело до ремонтів з використанням малопридатних матеріалів, як-то свинцю та цементу.
В 1896 р. майстер-чоботяр (Schuhmachermeister) Гайнріх Філіпп Льош (Heinrich Philipp Lösch) віддав свій статок на утримання Бернських фонтанів, що уможливило їх реставрацію в 1925 р.
Фонтан Захисника походить з «першого покоління» кам’яних фонтанів, тих, що з’явилися в 1542-1546 рр. Зображена фігура є прапороносцем, який тримає в правій руці прапор товариства Мушкетерів-захисників (що припинило своє існування в 1799), а в лівій — меч. З-поміж його ніг визирає ведмеженя, що тримає в лапах мисливську рушницю. Фонтан переносили кілька разів; в 1890, потім в 1939 (ще й розвернули на 180°). Востаннє фонтан «посували» в 2013, сильно пошкодивши фігуру. Втім, після реставрації, в 2014 р. 471-річна фігура повернулася на своє місце.
Мушу зазначити, що я глибоко вражений: був впевнений, що на разі на вулицях знаходяться копії.
|
В Берні ми випадково здибали виставку скульптур, присвячених сенбернарам. Вона відбувалася з 1 липня до 30 вересня, відтак в серпні ми попали акурат на середину. Відверто кажучи, я геть не замислювався, що то — подія тимчасова, інакше познимкував би їх окремо, а так ми лише зробили пару фотографій — і ті “з собою”.
Шкода, звісно, що не склалося подивитися їх більше. Навіть подумати не міг (а скульптур було близько ста). Навіть програма на телефон пропонувалася, яка показувала, де «сидять» песики. Звичайно, як годиться в таких випадках, вони були розмальовані рядом митців, деякі — гарніше, деякі — простіше, кожному своє.
Фото © Юля
Більше інформації — на офіційному сайті BernARTiner, інформацію про це знайдено в місцевій пресі (The Local).
|
Якось ці два кадри склалися мені докупи одразу під час прогулянки навколо вежі…
 
Швейцарія, Берн. Серпень 2017.
|
