Мене інколи запитують, навіщо я складаю тури. Сам не знаю… подобається цей медитативний процес та його, так би мовити, творчий результат. За кілька років зробив висновок, що в місцях, де багато “матеріалів”, мене можна запросто лишити, як дитину в пісочниці, піти та знайти за пів-дня там само, зайнятого тією ж справою.
Відпустка в Італії не стала винятком. Спочатку ми поскладали пару турів біля берегів Райнбаха, пізніше – доклалися до містобудування по дорозі між першим та другим каскадами водоспадів. Ось наш Чубань:
(більше…)
|
Про третій каскад можна багато писати, але не показати. Фактично, його можна зазнимкувати буквально з пари ракурсів, та й звичайному туристові доступний для зйомки раптом один, що на фото нижче. Це фото зроблене з місточка поруч з водоспадом.
Насправді для огляду є ще одна площадка. Якщо дивитися на фото, то вона знаходитиметься праворуч за межами кадру. Однак, як можна помітити, та площадка (каміння) знаходиться просто навпроти каскаду. Потік води рухається з такою швидкістю, що її пара, лише вдаряючись в протилежний водоспаду бік каньйону, не має іншого виходу, як вилітати вгору. Звісно, на Вас. Це означає, що відкрити очі там вдається на секунди дві-три, а одяг стає мокрим ще швидше. Нам дуже стали в пригоді штормові штани та куртки: таким чином ми мали секунд десять на спостереження. Про знимкування мова не йде, камеру не встигаєш дістати з-під куртки, як об’єктив вже мокрий.
Згаданий мостик допомагає, але не надто активно: на зйомку є, як правило, 5-7 секунд. Потім – дивіться вище, а якщо серйозно – розворот на 180°, серветка, друга, протирання оптики, поворот – і знову 2-3 кадри. Якийсь буде вдалим. Потужнішого водоспада я досі не бачив.
|
Передвчора я хтів констатувати, що ЖЖ здох остаточно і мені трапився лише один запис-“підсумки” 2015го – аж тут понесло… всіх і вся. Менше з тим.
Допоки нарід нарізає олів’є та готується банячити, подивляюся на фото з другого каскаду водоспадів Райнбах. Там справді вартує дивитися всі каскади: враження йде по наростаючій. Мені важко оцінити висоту цього водоспаду, але він вражає. Шкода лише, що оглядовий майданчик доволі маленький та не дозволяє ширшого вибору точок зйомки…
Доки місце було пристріляне, з-за хмар вилізло Сонечко…
Мало не забув. A guats neus*!
Пара кадрів крупнішим планом
|
Від замку Castello di Tures (Burg Taufers) ми переїхали на пару кілометрів вбік – до річки Райнбах, на якій знаходяться однойменні каскади водоспадів – німецькою вони називаються Reinbachfälle (тобто дослівно “водоспади на Райнбаху”).
Є парковка (N 46.913688°, E 11.970029°), від якої до водоспадів веде добре маркована стежка. Набір висоти складе доволі лагідних 200 метрів на 2 км шляху, проте багато ділянок кам’янисті – взуття треба брати відповідне. Для третього каскаду зовсім не завадять штормові штани та куртка (хоча, якщо Вас не напружує бути мокрим до нитки за кілька секунд – можна й без них :)). Перший каскад (N 46.9167237°, E 11.9789833°) доволі гарний та повноводний, але далі – цікавіше.
Інші ракурси
|
Вид з замку Castello di Tures (Burg Taufers) на містечко Campo Tures (Sand in Taufers).
|
Castello di Tures (нім. Burg Taufers) – замок поблизу містечка Campo Tures (нім. Sand in Taufers). Італія, автономна область Alto Adige (нім. Südtirol). Ще кілька фотографій є на ФотоКлюмбі.
І подвір’я замку:
|
Приїхавши в Зюдтіроль, ми спочатку не надто тішилися погоді: ніби відпустка, таке-сяке, а воно хмарно і час від часу цяпає дощиком. Хоча, пізніше, дійшли висновку, що в тому є своя цікавість. А з якими емоціями ми згадували цю погоду кількома днями пізніше, коли смажило в Маранелло та Падуї, о-о-о, словами не описати…
Вид з балкончика гостьового будинку в San Lorenzo di Sebado. Саме там ми «познайомилися» з італійськими розетками, які хоч візуально і схожі на європейські, але фіг там: без перехідника ані телефона зарядити, ані ноут втикнути… переважно зустрічається, звичайно, тип L.
|
