На травневі покатались по маршруту Львів — Скала-Подільська — Кам’янець-Подільський — Бакота — Чернівці — Львів. На відрізку з Кам’янця до Бакоти включно з Сашком Савенком. Записи не хронологічно, втім, так получається, забийте або забийте.
Зустрівшись з Сашею та Танею та трохи полазивши по Кам’янцю, спакувались в машини та поїхали у бік Бакоти. Дороги там ще ті — тобто напрями є, а далі як кому повезе. Нам того разу везло. Кам’янець — Устя (забрали Сашині речі) — Китайгород (досі не розумію на хулєри ми туди перлись, якщо я протупив знимканутись на фоні вивіски) — Грушка (ібо опорна точка маршруту) — Каштанівка — жопа-жопа-жопа-жооооооооооооооопа — долізли. Правий був той, хто дописав десь (не пригадую де), що туди лише чимось повнопривідним та високим, але чим ми не автолосі? Лосі, ще й які. Тільки без рогів, зате зі сталевими яйцями. Запершись туди нашими, як каже мій тесть, інтелігентними машинками, перш за все вирішили за успішне прибуття прийняти — добре що Саня дотримав Хмельницького пиваса! Зробив пару протокольних кадрів. Осьо вони:
#1
(більше…)
|
В суботу спонтанно поїхали з Юльцею (вона вже свої фото показала) в Зашків – глянути, який же там ставок. Ось так по-кіношному “без шуму и пыли”, як казав класик, провели Сонечко, зустріли першу зірочку та й додому. Посиділи на містку, помахали нозями, потовклись біля води…
#1. Тиша.
(більше…)
|
Місяць, що лягав спати на фото з попереднього запису, закотився за ялинки, а ми пішли далі. Суттєво далі, ніж позавчорашня точка закінчення маршруту — вгору, до вершини. Дорогою подивляючись по сторонах, бачили село (ніби Микуличин, проте я не впевнений), вкрите такою собі напівпрозорою хмаркою-ковдрою.
Починало навіть розвиднюватись: небо рожевіло. Але не так сталося, як гадалося :) наповзла величенька така хмарка, яка накрила (чи то пак обійняла) вершину, в якій ми і побували, власне кажучи, а коли спускались — то небо дещо просвітліло і ненадовго виглянуло Сонечко, ніби поцікавитись, хто це там хмарку по пузі чухає?
#1. Микуличин під хмарко-ковдрою:
Ще 9 фотографій
|
Наступного дня по приїзді ми на світанок не пішли, через певні обставини перенісши «подію» на день пізніше. Напевно, не варто гадати, чи то добре, чи зле, не злапали якогось магічного світла чи навпаки, просто не пішли. І так вдень наказились :) саме тому хронологію я дещо зламаю, спочатку покінчивши з Яремче, а вже потім додам пару замальовочок з Ворохти.
А якщо зовсім по-чесному, то і з Яремче сьогодні не кінець. Знимки готові, а тексту писати ліньки, тому на разі пару штук — і спатоньки…
Йти по лісі вночі — задоволення неабияке, згадуєш, що мистецтво вимагає… Але щойно випрешся на «хребет» — всі старання винагороджуються видом на спляче село:
В якості додатку та побажання приємних снів — місяць на ялинці (всього лиш голову повернути):
Добраніч! Наступного разу — як я в хмарці був. А ви були?
|
Вечірнє Сонце тішило теплим ламповим звуком м’яким світлом, відтак повправлявся в картинко-творенні для домашнього альбому. Нічого особливого, просто замальовки на згадку.
#1. Вдалині Саня, Ромко та Іра.
+7
|
Тогоріч, поблизу Чинадієво.
|
Декілька тижнів тому, проїхавши в напрямку Івано-Франківська через Рогатин, К.О. помітив, що автодорога Львів-Мукачево (принаймні в межах франківської області, від межі області до Рогатина) йде переважно верхами, а обабіч неї відкриваються види на поля-ліси і взагалі пізажі “мічта мінімаліста” (взимку, звісно; влітку, судячи з гуглокарт, навпаки – дуже графічні зображення получаються). Осьо вчора з Юльцею вирішили податись туди саме на ті мінімалізми і (уявіть собі) встигли: по дорозі додому небо затягнуло хмарками, ні про які пізажі мова вже не йшла.
Не доїжджаючи Ходорківців, одразу за Бібркою:
(більше…)
|
