Трошки більше, ніж рік тому, складений по компонентах роверко отримав ім’я Апельсин та поїхав. Відтоді за його (та моєю) спиною лишилося 4333 км та жодної (серйозної) поломки.
За рік відбулося багато чого. Жодної поломки, по суті, не було (що тішить), подорожей було достатньо (тішить ще більше). Весною навантаження на МТВ дещо зменшилося у зв’язку з купівлею шосейника. Втім, певні роботи, крім просто миття ровера загалом та ланцюга зокрема, все ж проводилися.
Сьогодні зраня мусів прикупити нову шину, позаяк Schwalbe Rocket Ron все ж таки за 4 тисячі кілометрів з’їздився в гімно і вчора отримав якусь чудернацьку дірку, яку герметик загерметизувати не зміг. Згрубша, єдина така собі поломка; хоча, скорше, можна сказати просто відпрацювало своє (вважати поломкою недотягнутий і загублений гвинт, що тримав гальмівний каліпер, не буду — сам бібізяна). Взяв на заміну найтовстіший з наявних Racing Ralph — позаяк той, що на передньому колі, тримається дай Боже кожному. Касета, ланцюг — ніяких проблем. Зірваний шліц на одному з регулювальних гвинтів переднього перемикача вважатимемо також наслідком криворукості механіка та їздуна (все одно вже помінєв). А, ну й майже з’їздилися гальмівні ротори: передній має товщину біля 1,7..1,8 мм (гранично допустима виробником — 1.5), задній ще живіший (логічно) — 1,95.
Господині в нотатки: раз на 3 місяці (за умови щоденного використання ровера) варто брати в руки динамометричний ключ та перевіряти моменти затяжки всіх з’єднань, аби 4 місяці не шукати цвіркуна в трансмісії і курвитися…
Рівно місяць (і, як підказує Юля, один день :)) тому поїхали ввечері після роботи збігати на Йохберг (Jochberg, 1565). Їхати до озера Вальхензее (Walchensee), над яким височіє Йохберг, недовго, парковка для машини присутня, маршрут маркований — вйо. Головне — не забути ліхтарики на спуск. Все ж таки в лісі темнувато. Повечеряли принесеним та пішли собі донизу.
Ось такий вид на озеро Штаффельзее (Staffelsee) відкривався з вершини.
Ви мені допоможете, якщо відповісте на наступні запитання (звісно, анонімно). Я задумав певні переробки в бложику і, відповідно, мушу розставити пріоритети, позаяк часу на все ніколи не вистарчає… Дякую завчасно.
Доки ми йшли до озера Антерсельва та пили каву, гори бавилися з хмарками, то “натягуючи” хмаркову ковдру на себе, то відсуваючи її, мабуть, аби поглянути, хто ж то все ж таки не спить та прийшов до них в гості. Звичайно, зверху краєвиди були зовсім інакші, по-іншому видовищні і, мабуть, ще крутіші — біля туристичних притулків при вершках (коли хмари відходили і дозволяли щось оглянути). Ми ж були внизу і побачили таке:
