Продовжуючи попередній запис, варто зазначити, що навіть дзеркальна камера зі штативом вже ставлять купу задач з компоновки кадру (можна нижче/вище, підійти/відійти, посунутися праворуч/ліворуч), хоча діапазони таких “регулювань” відверто обмежені. В той самий час з високої драбини, як каже Назар, можливість вибору ракурсу ще ширша, відтак, проблем вибору ще більше.
Цікаво, що можливості зйомки в міру подібні до великого чорного фотоапарата (©): можна поколупатися в raw’ах пізніше, перескласти панорамку, вибравши проекцію на свій смак і т.ін. І, вже пізніше, прискіпливо розглядаючи скоєне, помітити себе на фото.
|
Мабуть, кожен, хто робить перші кроки в аерозйомці дроном, в першу чергу дивиться під прямим кутом до землі. Насправді незвичний вид дозволяє побачити інакше звичні об’єкти, адже, варто бути відвертим, з літака ми їх бачимо під кутом — все ж таки, високо літає, та й підлога не скляна.
Я не став виключенням і в останні дні осені, маючи можливість «політати», зайнявся тим же. Далеко їхати не було часу та настрою, то ж озера Лянґвід біля Мюнхена виявились саме тим місцем.
І побачили ми отаке.
|
Водоспадики на річечці Лайнбах (втім, правильніше все ж таки казати на потічкові, позаяк der Bach, згідно Duden, має відповідати українському “потічок”) — цілком легкодоступний маршрут для прогулянки поблизу Кохеля (Kochel am See).
Було діло, ми там були в грудні, за теплої погоди осіннє листя грало по-своєму цікаво. Іншого разу — буквально кілька тижнів тому, коли прогноз обіцяв хмарність та трошки дощу, що насправді й мало місце, та в лісі то не грає істотної ролі.
Нижній каскад не надає багато варіантів для зйомки, в той час коли з верхнім можна непогано побавитися — хоча запорукою того мають стати водозахищені черевики та акуратний вибір місця постановки штатива. А далі “молочні ріки” вже забезпечені ;) мабуть, варто знову туди навідатися за золотої осені. Аби тільки встигнути в той коротенький період.
|
Ото вчора видався вечір, який дозволив перегулятися містом і згадати, з якого боку підходити до штатива… як вдало підказав Ромко на мордокнижечці, востаннє ми з ним так ще по Львову гуляли.
Das Müllersche Volksbad (“народний басейн Мюллера”, чи то купальні) — то один з басейнів-купалень Мюнхена, що був побудований в стилі модерн (також відомому як “югендстиль”) в 1901 році як найбільший та найдорожчий басейн світу та перші громадські купальні в Мюнхені. Будувалося на гроші інженера Карла Мюллера.
Знаходиться поблизу будівлі Німецького Музею (Deutsches Museum) на березі Ізара. Висока вежа містить резерв води та підтримує постійний тиск води у двох наявних басейнах. Більший, розміром 12х31 м, був початково “чоловічим” басейном, менший же, розміром 11х18 м, аж до 1989 року виключно жіночим. Від початків присутня римська парна. До 1978 року в підвалах була “ванна для собак”, як і 86 окремих ван та 22 “душових кімнат”. Оскільки в 20-му ст. вани та душові поширилися майже по всіх приватних помешканнях, ця частина купалень не використовувалася дуже давно; зараз декілька з тих ван лишили з демонстраційною метою.
|
Направду кажучи, будівлі Олімпійського парку, хоч і збудовані понад пів-століття (!!!) тому, вражають і сьогодні. Дещо футуристичні дахи над стадіоном, басейном та іншими спорудами ніби й не скляні зовсім. Зазначу, що зсередини все виглядає ще футуристичніше.
Невимовно класно, що парк та стадіон і на даний час приймають купу подій, причому багато любительських. “Фірмовий” забіг B2run та München Marathon закінчуються тут, на стадіоні. Стадіон виступає частиною 24-годинної МТВ-гонки “на виживання” (от буквально минулих вихідних відбувалася, випадково взнали, коли пішли гуляти). І це геть не поодинокі події.
Басейн, в якому були поставлені окремі світові рекорди, також доступний всім бажаючим.
(більше…)
|
Olympiaberg – то гірка в Олімпійському парку (Olympiapark, хто би міг подумати) в Мюнхені. Особливої панорами на центр Мюнхена, як-то з Високого Замку у Львові, звідтам не роздивишся, позаяк далеко від центру (до того ж, на Ратушу краще дивитися з Alte Peter, хто хоче точні координати – звертайтеся), втім добра погода здатна потішити панорамою Альп.
Гора з “пласким” вершком праворуч – Zugspitze (2962), “дах” Німеччини.
Повернемо об’єктив трошечки вліво. На задньому плані по центрі – улюблені знайомі вершки Herzogstand, Heimgarten та Jochberg (не підписую – просто ліньки).
Майже по центру купола Frauenkirche, трошки лівіше височіє дзвіниця Alte Peter (видно навіть оглядовий майданчик, про який я згадував вище), а ніби-то з Ратуші смішно стирчить кран.
|
