Злапані моменти

Природа натякнула нам на доцільність переховування в наметах приблизно наступним чином:

Зазнимкував дорогою до озера Бребенескул, 27 липня. Десь між Туркулом і Ребрами.

#1. Микуличин під хмарко-ковдрою:

Наступного дня по приїзді ми на світанок не пішли, через певні обставини перенісши «подію» на день пізніше. Напевно, не варто гадати, чи то добре, чи зле, не злапали якогось магічного світла чи навпаки, просто не пішли. І так вдень наказились :) саме тому хронологію я дещо зламаю, спочатку покінчивши з Яремче, а вже потім додам пару замальовочок з Ворохти.

А якщо зовсім по-чесному, то і з Яремче сьогодні не кінець. Знимки готові, а тексту писати ліньки, тому на разі пару штук — і спатоньки…

Йти по лісі вночі — задоволення неабияке, згадуєш, що мистецтво вимагає… Але щойно випрешся на «хребет» — всі старання винагороджуються видом на спляче село:

В якості додатку та побажання приємних снів — місяць на ялинці (всього лиш голову повернути):

Добраніч! Наступного разу — як я в хмарці був. А ви були?

Вечірнє Сонце тішило теплим ламповим звуком м’яким світлом, відтак повправлявся в картинко-творенні для домашнього альбому. Нічого особливого, просто замальовки на згадку.

#1. Вдалині Саня, Ромко та Іра.

Тогоріч, поблизу Чинадієво.

Блукаючи навколо Синевира.