Вочевидь, я не приділив належної уваги Берну та, зокрема, його фонтанам, об’ївшись фондю акурат перед тим… вважатиму це адекватним приводом повернутися, а у винуватці запишу крім фондю хмарну погоду.
Отже, фонтани та джерела Берну (тут і надалі посилання на німецькомовні джерела).
Перші фонтани (чи краще сказати колодязі?) існували в Берні ще в ХІІІ ст., причому відомі були як природні джерела, так і приватні цистерни, а також колодязі, які вимагали додаткових зусиль для підняття води на поверхню. Природніх джерел, які «постачали» воду постійно, станом на кінець XIV ст. було відомо п’ять; одне з них збереглося й досі, на Brunngasse.
Аж до XVI ст. ці фонтани-джерела були виключно дерев’яними. Перший кам’яний фонтан з’явився в 1520 році; пізніше, в 1542-1546 рр. наявні дерев’яні фонтани були перебудовані в кам’яні, декоровані здебільшого фігурами майстра з Фрайбурга на ім’я Ганс Ґінг (Hans Gieng). Тоді ж з’вилася посада «майстра фонтанів» (Brunnenmeister).
В ХІХ ст. фонтани розглядалися, як перешкода руху транспорту, що призвело до часткового їх (фонтанів) переміщення. Тоді ж їх утриманню приділялося мало компетентної уваги, що призвело до ремонтів з використанням малопридатних матеріалів, як-то свинцю та цементу.
В 1896 р. майстер-чоботяр (Schuhmachermeister) Гайнріх Філіпп Льош (Heinrich Philipp Lösch) віддав свій статок на утримання Бернських фонтанів, що уможливило їх реставрацію в 1925 р.
Фонтан Захисника походить з «першого покоління» кам’яних фонтанів, тих, що з’явилися в 1542-1546 рр. Зображена фігура є прапороносцем, який тримає в правій руці прапор товариства Мушкетерів-захисників (що припинило своє існування в 1799), а в лівій — меч. З-поміж його ніг визирає ведмеженя, що тримає в лапах мисливську рушницю. Фонтан переносили кілька разів; в 1890, потім в 1939 (ще й розвернули на 180°). Востаннє фонтан «посували» в 2013, сильно пошкодивши фігуру. Втім, після реставрації, в 2014 р. 471-річна фігура повернулася на своє місце.
Мушу зазначити, що я глибоко вражений: був впевнений, що на разі на вулицях знаходяться копії.
|
Якось ці два кадри склалися мені докупи одразу під час прогулянки навколо вежі…
 
Швейцарія, Берн. Серпень 2017.
|
Фейсбучик нагадав, як то було 6 років тому. І навіть цікаво нагадав.
Вперше машиною за кордон в подорож. Далеку й невідому, щось близько 300 км в один бік. Власне кажучи, навіть не підозрював, як воно далі понесе… Львів-Краків. 5 годин на кордоні (можна окрему розповідь написати). Автобан, до речі, починався десь в районі Денбіци; до того чудово відпрацьовувалася зміна обмеження швидкості 50..70 км/годину. Мало не забув: вперше розігнався до 140 км/год. Гм… о:)
В нагороду за 5 годин очікування на кордоні Краків потішив видатною погодою, теплими осінніми днями. Кілька років потому навіть подумував поїхати туди жити/працювати, але не склалося. Може, й на краще.
|
Olympiaberg – то гірка в Олімпійському парку (Olympiapark, хто би міг подумати) в Мюнхені. Особливої панорами на центр Мюнхена, як-то з Високого Замку у Львові, звідтам не роздивишся, позаяк далеко від центру (до того ж, на Ратушу краще дивитися з Alte Peter, хто хоче точні координати – звертайтеся), втім добра погода здатна потішити панорамою Альп.
Гора з “пласким” вершком праворуч – Zugspitze (2962), “дах” Німеччини.
Повернемо об’єктив трошечки вліво. На задньому плані по центрі – улюблені знайомі вершки Herzogstand, Heimgarten та Jochberg (не підписую – просто ліньки).
Майже по центру купола Frauenkirche, трошки лівіше височіє дзвіниця Alte Peter (видно навіть оглядовий майданчик, про який я згадував вище), а ніби-то з Ратуші смішно стирчить кран.
|
Не полінувалися з Сашею та Танею залізти на Alte Peter. Ще й просвіт в погодних умовах злапали.
|
Про двері та деякі інакші замальовки.
Я вже подекуди сам собі не вірю, коли щось планую “дописати завтра”. То якісь хатні справи, то до комп’ютера навіть не підходив, ще якісь причини. Тому “тиждень” підходить замість “завтра” за раз плюнути – а що ще робити? Словом, остання, мабуть, порція знимок з Комаккьйо.
(більше…)
|
Сьогодні місцеві мене виправили, що правильно казати Комаккьйо (а не Комаччіо, як я казав раніше; чого так вирішив – не маю ані найменшого поняття, але був переконаний).
Втім, повернуся до своїх баранців, себто фотографій. У вище згаданому місті є канали. Мабуть, буде дуже дуже тупо назвати це “маленькою Венецією”, по-перше, позаяк не був у Венеції, а по-друге, бо від того “штампу” вже нудить. Буе, одним словом. Але канали мені сподобалися. Особливо – їх сусідство з автомобілями, роверами, мотоциклами. Гарно…
(більше…)
|
