На травневі покатались по маршруту Львів — Скала-Подільська — Кам’янець-Подільський — Бакота — Чернівці — Львів. На відрізку з Кам’янця до Бакоти включно з Сашком Савенком. Записи не хронологічно, втім, так получається, забийте або забийте.
Зустрівшись з Сашею та Танею та трохи полазивши по Кам’янцю, спакувались в машини та поїхали у бік Бакоти. Дороги там ще ті — тобто напрями є, а далі як кому повезе. Нам того разу везло. Кам’янець — Устя (забрали Сашині речі) — Китайгород (досі не розумію на хулєри ми туди перлись, якщо я протупив знимканутись на фоні вивіски) — Грушка (ібо опорна точка маршруту) — Каштанівка — жопа-жопа-жопа-жооооооооооооооопа — долізли. Правий був той, хто дописав десь (не пригадую де), що туди лише чимось повнопривідним та високим, але чим ми не автолосі? Лосі, ще й які. Тільки без рогів, зате зі сталевими яйцями. Запершись туди нашими, як каже мій тесть, інтелігентними машинками, перш за все вирішили за успішне прибуття прийняти — добре що Саня дотримав Хмельницького пиваса! Зробив пару протокольних кадрів. Осьо вони:
#1
(більше…)
|
В суботу спонтанно поїхали з Юльцею (вона вже свої фото показала) в Зашків – глянути, який же там ставок. Ось так по-кіношному “без шуму и пыли”, як казав класик, провели Сонечко, зустріли першу зірочку та й додому. Посиділи на містку, помахали нозями, потовклись біля води…
#1. Тиша.
(більше…)
|
Місяць, що лягав спати на фото з попереднього запису, закотився за ялинки, а ми пішли далі. Суттєво далі, ніж позавчорашня точка закінчення маршруту — вгору, до вершини. Дорогою подивляючись по сторонах, бачили село (ніби Микуличин, проте я не впевнений), вкрите такою собі напівпрозорою хмаркою-ковдрою.
Починало навіть розвиднюватись: небо рожевіло. Але не так сталося, як гадалося :) наповзла величенька така хмарка, яка накрила (чи то пак обійняла) вершину, в якій ми і побували, власне кажучи, а коли спускались — то небо дещо просвітліло і ненадовго виглянуло Сонечко, ніби поцікавитись, хто це там хмарку по пузі чухає?
#1. Микуличин під хмарко-ковдрою:
Ще 9 фотографій
|
Вечірнє Сонце тішило теплим ламповим звуком м’яким світлом, відтак повправлявся в картинко-творенні для домашнього альбому. Нічого особливого, просто замальовки на згадку.
#1. Вдалині Саня, Ромко та Іра.
+7
|
Декілька тижнів тому, проїхавши в напрямку Івано-Франківська через Рогатин, К.О. помітив, що автодорога Львів-Мукачево (принаймні в межах франківської області, від межі області до Рогатина) йде переважно верхами, а обабіч неї відкриваються види на поля-ліси і взагалі пізажі “мічта мінімаліста” (взимку, звісно; влітку, судячи з гуглокарт, навпаки – дуже графічні зображення получаються). Осьо вчора з Юльцею вирішили податись туди саме на ті мінімалізми і (уявіть собі) встигли: по дорозі додому небо затягнуло хмарками, ні про які пізажі мова вже не йшла.
Не доїжджаючи Ходорківців, одразу за Бібркою:
(більше…)
|
Дещо лівіше від крапельного водоспадику розташувався його повноводніший брат. Влітку це витік води в два потоки з щілини поміж скелями, взимку — шмат криги, під якою, однак, дзюрчить вода. Будучи в міру зацікавленим, можна перелізти аж до водоспаду, єдиний недолік — слизько.
(більше…)
|
