Якщо вам, бува, спаде на думку засмутитись з приводу хмар та можливого дощику на під’їзді до Плітвіцьких озер, поспішаю закликати вас передумати. Це — чудова пора, коли туристів майже нема і Ви можете погуляти національним парком майже на самоті. Ніяких натовпів слонопотамів, які розгойдують дерев’яні місточки та китайців, які лізуть в кадр. Лише ви та озера. Казка…
|
Скільки програмістів треба, щоб поміняти одну лампочку? Ой, що це я…
Скільки років треба, щоб обробити зйомку? Дідько зна. Мій рекорд — три дні, антирекорд — 7 років. Нє, ну чесно. Одна біда: тієї фотографії знайти не годен, знайду оригінал — поб’ю рекорд. На обробку фотографій з Плітвіцьких озер пішло не так вже й багато, лиш 2 роки з хвостиком.
Корисний вихід, звичайно, доволі звиклий для мене, — 20 кадрів. Зі 100 відібраних. З більш як 300+ відзнятих (експовилка, шевельонка, слиновиділення, … ггг). Більше на Клюмбі.
|
Попереднього разу я був на озері Журавлиному (яке також зветься Мертвим), що біля відомого водоспаду Кам’янка (який, в свою чергу, знаходиться неподалік однойменного села Сколівського р-ну Львівської області), ще в 2011 році. Тоді ми махнули з Юльцею та Романом на мій день варення в Карпати — постирчати біля кладки (тим, хто в темі: за Заковбасною Будкою), а наклацавшись там, вирішили заїхати до водоспаду та сходили до озерця.
Мрачняк на озері взимку, в похмуру погоду та ще й під сутінки ще той, хоча дивлюсь зараз на ті фотографії і розумію, що їх варто переобробити — і буде трошки краще. Може, займусь, архіви-то перед носом лежать…
Втім, казка не про те. А про берізки. З колодами та без них. Дивіться:
|