Ще тогоріч відкрив для себе те, чого раніше не бачив: каньйони (нім. Klamm — каньйон, ущелина, розлом). Власне, в Буцькому каньйоні (в Україні) ми були, але він інакший. Каньйон Дністра, мушу зізнатися, не бачив. Чому ж тоді кажу, що “відкрив” для себе? Та тому, що ті, в яких на разі довелося побувати, дуже вузькі, глибокі, скелясті. Тобто правильніше було б казати “каньйони в Альпах”.
Почалося все в Gleirschklamm (при витоках Ізара, що протікає через Мюнхен). Цієї весни були в Höllentalklamm (фото, звісно, досі чекають обробки), а в серпні звозив батьків до Partnachklamm, про який сьогодні й мова. Точніше, не мова, а картинки.
Коротка довідка для зацікавлених: каньйон Partnachklamm було відкрито “для туристичного доступу” в 1912 році, тобто аж 104 роки тому. Назва Partnach походить від двох слів, індогерманського (?? indogermanischen) “Portn” (нім. Pforte — ворота, прохід) та давньонімецького (althochdeutschen!) “Aha” (Ache, Wasserlauf — джерело, потік води). Його “було закладено” близько 240 мільйонів років тому, на дні моря. Тоді то був ракушняк. Partnach “знайшов” собі новий прохід вже набагато пізніше, після льодовикового періоду, до часу якого мав інакше русло. Туристична “стежка” з’явилася тут ще у ХІХ ст., але в 1910-х рр. була розбудована Альпійським товариством (DAV, Deutsche Alpenverein) у зв’язку з величезною кількістю туристів. Більше інфо тут.
Далі — лише фотографії. Їх усього п’ять.
(більше…)
|
Рівно місяць (і, як підказує Юля, один день :)) тому поїхали ввечері після роботи збігати на Йохберг (Jochberg, 1565). Їхати до озера Вальхензее (Walchensee), над яким височіє Йохберг, недовго, парковка для машини присутня, маршрут маркований — вйо. Головне — не забути ліхтарики на спуск. Все ж таки в лісі темнувато. Повечеряли принесеним та пішли собі донизу.
Ось такий вид на озеро Штаффельзее (Staffelsee) відкривався з вершини.
|
…а в Мюнхені він геть інакший…
|
Доки ми йшли до озера Антерсельва та пили каву, гори бавилися з хмарками, то “натягуючи” хмаркову ковдру на себе, то відсуваючи її, мабуть, аби поглянути, хто ж то все ж таки не спить та прийшов до них в гості. Звичайно, зверху краєвиди були зовсім інакші, по-іншому видовищні і, мабуть, ще крутіші — біля туристичних притулків при вершках (коли хмари відходили і дозволяли щось оглянути). Ми ж були внизу і побачили таке:
(більше…)
|
“Випадково” полосячивши на Червону Стіну (вершина Rote Wand, 2818) та оновивши свій рекорд висоти, на яку залосячилося, ми спустилися до озера Антерсельва знову. Позаяк вже сутеніло, багато фотографій не могли бути зазнимковані — та зараз тішимося тими спогадами, які маємо, та тим, що все ж зазнимкували.
Ще до підйому на гору. Ото знайшов панорамку, зняту телефоном…
(більше…)
|
Тогоріч, будучи у відпустці в Італії, мали нагоду поглянути на гори Південного Тіроля (Alto Adige) і, зокрема, на одне з озер — Lago di Anterselva. Німецькою воно називається Antholzer See, а як українською — я й гадки не маю.
Навколо озера йде пішохідна стежка, цілком пристосована для дітей, людей поважного віку та тих, хто звик милуватися природньою красою. В кращих точках є лавочки, можна присісти, відпочити, наслодоитися тишею, подумати про щось своє.
В нас же не обійшлося без пригод: ми помітили вказівник на гірський маршрут. Топогорафічної мапи я з собою не мав (як виявилося, дарма), то ж випадково трошки полосячили. Але про це — іншим разом. Сьогодні мова про озеро. Точніше, фотографії. Вже від стоянки було гарно:
(більше…)
|
