3 роки тому тікали від такої ж вбивчої спеки, як-то останніми тижнями, на Цуґшпітце. Тоді в квартирі було +31° і хотілося спати у ванні. А там, нагорі, було +15°. Пригадую, що в Гарміші на парковці люди з сусіднього авта з подивом дивилися на нас, коли ми діставали з багажника куртки. Правда, при вершині їх подив дещо змінився. А ми ще й в сніжки побавилися :))
Зараз вдома +27° – старий будинок все ж таки прогрівся… куди б то видертися?
|
Про Ансі словами якось іншим разом, зараз — лиш кілька картинок.
|
Hérisson — французькою «їжак». Тому водоспади Cascades du Hérisson, природньо, можна назвати Водоспадами Їжачка. Навіть на сторінці, присвяченій цим водоспадам, прапорці вибору мов у вигляді їжачків. Цих водоспадів насправді декілька, про що можна здогадатися з множини у назві, вздовж річки йде туристична стежка, що вимагає хорошого похідного взуття (принаймні, кросівок з доброю підошвою). Традиційно додається комфортна парковка та купа інших бажаючих подивитися :)
Їх я теж віднайшов по фотографіях на Google Maps. Бажаючим: Cascades du Hérisson на мапах.
(більше…)
|
Багато місць для відвідин у Франції я шукав з допомогою шару з фотогафіями на Google Maps. Колись був Panoramio, але його корпорація добра прикрила пару років тому. Шкода, зручно було…
Так склалося і з цими каскадами. Перше знайшлася фотографія на гугломапі, тоді — назва, а далі вже справа звички. Не будучи розбещеним водоспадами ще з України, зазвичай я волію все ж таки відвідати той чи інший — і, в даному випадку, знахідка не підвела.
Водоспад розташований в муніципалітеті Ле-Водіу́ (Le Vaudioux, Franche-Comté, Jura). Зручна, щоправда, невеличка парковка (46.681310° N, 5.936899° E) — і вказівники показують два напрямки. Обидва правильні :) просто одна доріжка веде до верхнього оглядового майданчика, а друга — до середнього та нижнього. Варті відвідин — усі.
(більше…)
|
Мабуть, саме такою Францію я не уявляв. Хоча коли ми були в Ельзасі восени 2015-го, ми бачили саме гірський регіон. Але, навіть знаючи про гірський спорт (скажімо, лижі), я не очікував саме такого виду.
З Швейцарії до Франції кермувала Юля, я ж на сидінні пасажира насолоджувався видами. Ледве встиг вихопити телефона, аби зробити цей кадр.
|
Моє перше знайомство з імпульсним світлом відбулося вельми давно і, як багато чого технічного у світі фотографії, завдяки Олексію. Власне, то було в 2009-у; я тоді влаштувався на роботі (попередні роки не були стабільними), перші синдроми шила в дупі “явсеперефотографую” вже теж минули, ЖЖ ще був живий і я почитував (вгадайте з чиєї рекомендації) 80/20 Фото.
На рік пізніше ми пішли разом в арендовану студію, де я отримав портрет, що простояв в мене на офіційних фотографіях раптом аж до учора. 8 років — непоганий термін, щоправда, лякало те, що за той час я дещо змінився.
Думаю, всі вже зрозуміли, що мають справу з неспішним хлопом, але хто ще на іншій хвилі — від листопада 2016 року в мене є нагадувалка "зробити нове фото пристойного (офіційнішого) вигляду". Ото вчора нарешті відмітив, як зроблене…
Здобутків фотографічного плану тут для мене насправді два. Перший — то справді автопортрет. Камера, світло — все кероване самостійно. Друге — то автопортрет з додатковим імпульсним світлом. Фотоаматорам: ключове слово strobism. Виносний спалах ліворуч, світло 45°/45°, біла 120 см парасолька на просвіт. Нічого надзвичайного, але мене поперло. Фото на профіль я таки зробив окремо, а це вже було наприкінці експериментів. Бажаючим і собі спробувати — підручник для починаючих Lighting 101 на strobist.com зробив вже не одну людину щасливою ;)
|