Так колись склалось, що в Береговому (чи то пак — Берегсасі) я вперше побував в (далекому вже) 2008 році. Поїхали по Закарпаттю на Юльчин день народження, відтак вона мені показувала Ужгород, Берегове та Мукачево. Тоді я був здивований обшарпаністю куточку Угорщини в Україні.
Пізніше бував в містечку не раз; термальні басейни — залишок радянського, переночувати в «Золотій паві», вертаючись з купалень в Косоні, тощо… нічого особливого. Власне, я не дуже збирався і цього разу саме гуляти містом, та видалась нагода показати його мамі. І тут…
27 вересня ц.р. Берегсас святкував 950-ліття. Дата, як на мене, серйозна. Не знав. Втім, місто добре підготувалось: проведено багато ремонтних, та, судячи з результатів, побачених на власні очі, впорядкувальних робіт. Гуляв, відкривши рота. Майже автоматично зняв дві картинки, які не 1:1, але близько повторюють архівні. Повернувшись додому, відкрив архів та знайшов «оригінали».
От дві пари фотографій класу «було-стало». Сподіваюсь, буде цікаво.
N.B.: на ФотоКлюмбі я додав ще архівні відкритки до цих пар знимок!
Багатьом галичанам відоме польське місто Пшемишль (Przemyśl), в першу чергу, мені здається, як базар. Втім, історія Перемишля має і досить багато українських сторінок.
В червні я там був, щоправда, одночасно відвідавши відомий замок у Красічині (Krasiczyn) та декілька фортів, які були частиною оборонного кільця навколо Перемишля. Вони схожі на Тараканівський, втім, такого розмаху в Польщі не робили і форти являють цікавість більше з історично-фортифікаційної, аніж споглядальної точки зору. Втім, про форти — іншим разом.
Сам Перемишль вразив кількістю храмів (я казав про галичан? ато…) та загалом приємним виглядом: маленьке, компактне містечко, ще й доволі доглянуте. Ми також відвідали замок (горда назва, цікавий панорамою міста хіба) та зайшли в Музей Дзвонів та Файки (люльки). А оце на фото — фонтан, що поблизу музею (кут вулиць Franciszkańska та Władycze).
Я би хтів, щоби у Львові були бодай такі фонтани, а не те неподобство, що біля Опери… Ех, мрії…
Насправді, я вважаю це чи не єдиною фотографією, що привіз з Букського каньйону.
Але мова не про те. Чомусь ця фотографія мені нагадала композицію, яку я найбільше люблю в аранжуванні та виконанні Оркестру Поля Моріа — «Міст над бурхливими (варіант: неспокійними) водами». Поліз шукати її на послухати та й взнав, що маестро вже 7 років, як нема з нами. Шкода… Частково його музика — музика мого дитинства. Друге розчарування чекало, коли знайшов трек на послухати. Ніякого порівняння зі спогадами! Доведеться шукати старенький вініл… Знайшов :)
Їздили з Сашею, Юльцею та Танею в Букський каньйон. Погода тішила свинцево-сірим небом, як влучно зауважив Саша, то ж я не мав іншого варіанту, аніж полювати на графічні сюжети (та, зазначу заради справделивості, зварити каву на свіжому повітрі, що вже потрошку стає традицією… цього разу то була Lavazza Qualita Rossa). Інші знимки є на ФотоКлюмбі у відповідній темі.
Оце вже не перший похід насолоджуюсь кавою, не запареною в горнятку, а по-уму звареною в джезві. Джезва (майже) влізає в розкид ніжок нашого пальника MSR MicroRocket (тут могла би бути і ваша реклама, але фігу). На приготування трьох порцій об’ємом ~50 мл пішло ~5 г газу. Смакота!..
Пост можна вважати рекламою MSR, Kovea, Lavazza та кавової культури загалом :)
Моє друге «побачення» з Горганами. На цей раз — грунтовніше, ніж Хом’як. Настрибався кілька кілометрів. Так натхненно йшов до вершини (300! 200! 70.. 50.. 20 метрів) — що успішно її пройшов (20.. 40? Що за..). Власне, в кадрі — не надто яскраво виражена вершина Явірник-Горган (він же Горган Явірницький), яку я успішно «пройшов». 1476 м над р.м. Хочу туди знов… і не лише туди.
