Вчора загуляли з Юльцею на виставку «f.re.e München» (Die Reise und Freizeit Messe), присвячену дозвіллю у вільний час. Крім загальних розділів з темами, релевантними для Німеччини (вело, автокемпінг, каякінг, SUP, дайвінг і т.п.) два зали з шести були присвячені напрямам подорожей, так би мовити. Один зал зайняла сама Німеччина (мені здалося, що лише Баварія пів-залу відтяпала), другий зал був присвячений Східній Європі та «далеким напрямкам».
Вдосталь налазившися по «околицях» і назбиравши купу вело- та пішохідних мап (Юлі ще вино наливали дегустувати – я ж був за кермом) ми пішли в напрямку тих «інших» країн. Чесно кажучи, сподівалися знайти стенд про Україну, але не марно. З відносно «сусідніх» до Німеччини країн була моцно представлена Італія, Чехія та Угорщина. Був заскочений відсутністю Польщі; Словенія «приєдналася» прикордонною частиною до Австрії, подальших Балкан не було взагалі. України ми, звісно, так і не знайшли… Дуже прикро, позаяк в інформаційному просторі Німеччини Україна на разі відсутня майже повністю – на мій погляд – хоча почитую місцеві ЗМІ час від часу.
Дещо розчарувала велочастина: я сподівався побачити/спробувати шосейники (тема, яка мене зараз цікавить), але дзуськи: світ збожеволів на тему електроровера і, здається, інших просто нема. Були або хіпстерські сітібайки, або жирдяї (fatbike) і скромно, майже в куточку, пара двопідвісів. Всьйо. Ну і хрін з ним, полажу по магазинах.
В чому плюс виставки – то інформація щодо можливостей подорожей. Мапи (для піших походів, роверові, мапи з кемпінгами), журнальчики, описи маршрутів. Часто це представляють господарі якихось готелів, які пропонують знижки відвідувачам виставки (пропозиції вельми приємні), дуже часто рішення «все з одних рук» (принаймні, нам запропонували пів-пенсіон на кордоні Австрії та Словаччини по ціні недорогого готелю з харчуванням, можливості SPA, ровери на місці, опис маршрутів навколо – можна гуляти, можна їздити, купа інформації – і це не готель чи турфірма, а сім’я з двома дітьми, яка має кімнати для гостей).
В людей нема очікування «з моря погоди», вони самі йдуть шукати своїх клієнтів. З сумом подумав, що в Україні так можна було би пропонувати тури по замках, виноробних господарствах, навіть просто покатати по карпатських селах (well-well, треба якісь лендровери діфендери, але все ж таки, гарно ж в нас!)… але ніхто цього не робить. А за найскромнішими підрахунками лише матеріалу, який ми принесли – а брали лише цікаве – вистарчить роки на три подорожей. Тобто середньостатистичний німець до України не доїде, хіба має шило в сраці та жагу пригод, бо він про ту Україну нічого і ніколи не чув… Сумно.
