Їздили з Сашею, Юльцею та Танею в Букський каньйон. Погода тішила свинцево-сірим небом, як влучно зауважив Саша, то ж я не мав іншого варіанту, аніж полювати на графічні сюжети (та, зазначу заради справделивості, зварити каву на свіжому повітрі, що вже потрошку стає традицією… цього разу то була Lavazza Qualita Rossa). Інші знимки є на ФотоКлюмбі у відповідній темі.
|
Один з небагатьох прикладів, коли я «пообробляв» фото. Витягнене з одного кадра, але через дві різні «проявки» та скомпоноване з нехитрою градієнтною маскою, воно сумістило важкосумісне: видимий середній та світлий задній план. Не надто цікава, хоча б переднім планом, картка, яку трошки рятує небо. Чи не рятує і місце їй в смітнику?
|
Вечірнє світло фарбувало горби, на яких розкинулась Яблуниця, в теплі кольори, вітер свистів у вухах та повністю позбавляв відчуття реальності, а я відхекувався від підйому. Власне, варто було би подумати, що зручно спочатку розкинути табір, а потім лізти на вершину, але де ж там…

А з тієї Яблуниці Хом’як виглядає якось так:
|
Цим кадром завершу показ знимок з Горгана Явірницького (чи то пак, Явірника-Горгана) та його околиць. Решта знимок — в домашній альбом, а на цій мені подобаються хмарки, буде заключною.
|
Моє друге «побачення» з Горганами. На цей раз — грунтовніше, ніж Хом’як. Настрибався кілька кілометрів. Так натхненно йшов до вершини (300! 200! 70.. 50.. 20 метрів) — що успішно її пройшов (20.. 40? Що за..). Власне, в кадрі — не надто яскраво виражена вершина Явірник-Горган (він же Горган Явірницький), яку я успішно «пройшов». 1476 м над р.м. Хочу туди знов… і не лише туди.
|
В якийсь момент помітив, що настільки довго не знимкував свого міста, що починаю забувати, як воно виглядає (опустимо факт, що альбом про Львів, розпочатий ще в 2007му, якщо не раніше, я досі не закінчив). Загалом причини зрозумілі: то туди поїхав, то сюди подався, містом майже не гуляю. Вчора-сьогодні трошки виправив ситуацію, хоча вчора — опосередковано, а сьогодні — без фотоапарата. Зате погуляв, знайшов дещо (для себе) нове…
|