Злапані моменти

…в далекій-далекій галактиці…

2004, здається.

В суботу спонтанно поїхали з Юльцею (вона вже свої фото показала) в Зашків – глянути, який же там ставок. Ось так по-кіношному “без шуму и пыли”, як казав класик, провели Сонечко, зустріли першу зірочку та й додому. Посиділи на містку, помахали нозями, потовклись біля води…

#1. Тиша.

(більше…)

#1. Микуличин під хмарко-ковдрою:

Наступного дня по приїзді ми на світанок не пішли, через певні обставини перенісши «подію» на день пізніше. Напевно, не варто гадати, чи то добре, чи зле, не злапали якогось магічного світла чи навпаки, просто не пішли. І так вдень наказились :) саме тому хронологію я дещо зламаю, спочатку покінчивши з Яремче, а вже потім додам пару замальовочок з Ворохти.

А якщо зовсім по-чесному, то і з Яремче сьогодні не кінець. Знимки готові, а тексту писати ліньки, тому на разі пару штук — і спатоньки…

Йти по лісі вночі — задоволення неабияке, згадуєш, що мистецтво вимагає… Але щойно випрешся на «хребет» — всі старання винагороджуються видом на спляче село:

В якості додатку та побажання приємних снів — місяць на ялинці (всього лиш голову повернути):

Добраніч! Наступного разу — як я в хмарці був. А ви були?

Вечірнє Сонце тішило теплим ламповим звуком м’яким світлом, відтак повправлявся в картинко-творенні для домашнього альбому. Нічого особливого, просто замальовки на згадку.

#1. Вдалині Саня, Ромко та Іра.

Тогоріч, поблизу Чинадієво.

Декілька тижнів тому, проїхавши в напрямку Івано-Франківська через Рогатин, К.О. помітив, що автодорога Львів-Мукачево (принаймні в межах франківської області, від межі області до Рогатина) йде переважно верхами, а обабіч неї відкриваються види на поля-ліси і взагалі пізажі “мічта мінімаліста” (взимку, звісно; влітку, судячи з гуглокарт, навпаки – дуже графічні зображення получаються). Осьо вчора з Юльцею вирішили податись туди саме на ті мінімалізми і (уявіть собі) встигли: по дорозі додому небо затягнуло хмарками, ні про які пізажі мова вже не йшла.

Не доїжджаючи Ходорківців, одразу за Бібркою: