Про третій каскад можна багато писати, але не показати. Фактично, його можна зазнимкувати буквально з пари ракурсів, та й звичайному туристові доступний для зйомки раптом один, що на фото нижче. Це фото зроблене з місточка поруч з водоспадом.
Насправді для огляду є ще одна площадка. Якщо дивитися на фото, то вона знаходитиметься праворуч за межами кадру. Однак, як можна помітити, та площадка (каміння) знаходиться просто навпроти каскаду. Потік води рухається з такою швидкістю, що її пара, лише вдаряючись в протилежний водоспаду бік каньйону, не має іншого виходу, як вилітати вгору. Звісно, на Вас. Це означає, що відкрити очі там вдається на секунди дві-три, а одяг стає мокрим ще швидше. Нам дуже стали в пригоді штормові штани та куртки: таким чином ми мали секунд десять на спостереження. Про знимкування мова не йде, камеру не встигаєш дістати з-під куртки, як об’єктив вже мокрий.
Згаданий мостик допомагає, але не надто активно: на зйомку є, як правило, 5-7 секунд. Потім – дивіться вище, а якщо серйозно – розворот на 180°, серветка, друга, протирання оптики, поворот – і знову 2-3 кадри. Якийсь буде вдалим. Потужнішого водоспада я досі не бачив.
|
Передвчора я хтів констатувати, що ЖЖ здох остаточно і мені трапився лише один запис-“підсумки” 2015го – аж тут понесло… всіх і вся. Менше з тим.
Допоки нарід нарізає олів’є та готується банячити, подивляюся на фото з другого каскаду водоспадів Райнбах. Там справді вартує дивитися всі каскади: враження йде по наростаючій. Мені важко оцінити висоту цього водоспаду, але він вражає. Шкода лише, що оглядовий майданчик доволі маленький та не дозволяє ширшого вибору точок зйомки…
Доки місце було пристріляне, з-за хмар вилізло Сонечко…
Мало не забув. A guats neus*!
Пара кадрів крупнішим планом
|
Від замку Castello di Tures (Burg Taufers) ми переїхали на пару кілометрів вбік – до річки Райнбах, на якій знаходяться однойменні каскади водоспадів – німецькою вони називаються Reinbachfälle (тобто дослівно “водоспади на Райнбаху”).
Є парковка (N 46.913688°, E 11.970029°), від якої до водоспадів веде добре маркована стежка. Набір висоти складе доволі лагідних 200 метрів на 2 км шляху, проте багато ділянок кам’янисті – взуття треба брати відповідне. Для третього каскаду зовсім не завадять штормові штани та куртка (хоча, якщо Вас не напружує бути мокрим до нитки за кілька секунд – можна й без них :)). Перший каскад (N 46.9167237°, E 11.9789833°) доволі гарний та повноводний, але далі – цікавіше.
Інші ракурси
|
Якщо по правді — я егоїст. І, в переважній більшості випадків, мізантроп. А коли знимкую — взагалі наступає загострення. Тоді мені треба якийсь репелент від соціуму, особливо — біля водоспадиків.
Так, мені не зрозуміло, нафіга лізти у водоспад дупою. Ногами – ну ладно, але дупою-то нащо? Нє, розумію, але не сприймаю. «Ааа я її туди запхав!!!»… Слабак. В Ніагарський водоспад запхай.
В Ниркові, завдяки подібного плану туристам, срач неймовірний. Перейшовшись від руїн замку до водоспаду у мене відпало будь-яке бажання туди приїхати ще раз, хіба що станеться якесь диво і той весь балаган вкрадуть інопланетяни для експериментів, а перепустки видаватимуть якісь краснолюдки та лише після пред’явлення фотокамери, штатива не гірше «Манфротто» та повного набору фільтрів виробництва як мінімум «Lee Filters». Власникам «Gitzo» та «Singh-Ray» взагалі priority pass, за морду Помідорко — розстріл на місці.
Словом, тогоріч в серпні вперше побачив Джуринський водоспад, найбільш повноводний водоспад України, наскільки мені відомо. Видовищно! По світлу не втрафили, то ж зробив кілька пристрілочних кадрів, в смітник вони не пішли, то ж крутив так і сяк, доки не дійшло, як хочу їх бачити. Пів року роздумів — зрештою, не так вже й багато.
#1.
#2.
|
